Дмитро все своє життя жив спокійно і непомітно. Він не прагнув великої слави або багатства, і, здається, був доволі задоволений тим, що має: старий будинок, маленький сад, стабільну роботу на заводі, де працював останні 40 років, і, звісно, свою дружину Тетяну.

Їхній шлюб був непомітним, як і все інше в його житті. Вони прожили разом довгі роки, виховали двох дітей, і здавалось, що більше нічого в їхньому світі не зміниться.

Але все змінилося після однієї події, яку Дмитро не міг забути до кінця своїх днів. Це трапилося, коли йому було 58 років. Вони вже обидвоє були на порозі старості, і Дмитро почав розуміти, що в їхньому житті чогось не вистачає.

Може, це була рутина, яка вже давно вкоренилася у їхніх стосунках, або відчуття, що вони втратили щось важливе.

Тоді й виникло це питання: хто для нього є Тетяна? Справжня половина, яку він любив 40 років, чи вже чужа людина, яка поруч із ним через звичку, а не через кохання?

Ці роздуми з’явились, коли вони знову почали жити у тіні старого сусіда — Богдана. Це була незвична історія. Спочатку Дмитро навіть не розумів, чому цей чоловік, який був значно молодшим за нього, так активно почав втручатися в їхнє життя.

Богдан з’явився в їхньому дворі, коли ще не було навіть йому 30-ти, і незрозуміло чому одразу почав спілкуватися з Дмитром. Вони розмовляли про все: про погоду, про новини в районі, про колишніх товаришів по роботі, та, звісно, й про Тетяну. Дмитро завжди відчував якусь дивну напруженість у цих розмовах, але ніколи не надавав цьому значення.

Богдан виявився вельми розумним і спостережливим. Його питання до Дмитра ставали дедалі гострішими, і часом здавалось, що він знає про його життя більше, ніж сам Дмитро.

Спочатку це було звичайне цікаве спілкування, але з часом Богдан став більше цікавитися, чому Тетяна так часто і довго зникала з дому.

І ось, одного вечора, коли Дмитро повернувся додому після роботи, Богдан чекав його біля воріт. Він виглядав збентеженим, але дуже серйозним.

— Дмитре, мені потрібно з тобою поговорити, — сказав він.

— Це не проста розмова, але я не міг мовчати.

Дмитро подивився на сусіда і відчув тривогу.

— Що сталося, Богдане? Ти виглядаєш, ніби з тобою трапилося щось серйозне.

— Тетяна, твоя дружина, вона вже давно має роман з іншою людиною. Я побачив їх разом неодноразово.

Дмитро спершу не зрозумів, про що йде мова. Богдан продовжив:

— Я бачив її з тим чоловіком, Дмитре. Вони зустрічались не тільки в кафе чи ресторанах. Я бачив їх у твоєму власному саду, в тому самому місці, де ти завжди саджаєш помідори. Вона була з ним, ніби нічого й не сталося. І я просто не міг залишити це без уваги.

Дмитро, вражений, відмовлявся вірити своїм вухам. Він пам’ятав її очі, її голос, їхні спільні вечори, коли вони сиділи біля каміну і мріяли про старість разом.

— Як ти міг це побачити? — запитав він, намагаючись зібрати думки. — Ти певен?

— Дмитре, я бачив їх разом, і це сталося не раз. Я не міг стояти осторонь, коли вона зраджує тебе. Я знаю, це важко повірити, але це правда

І тут на нього нахлинули роки спільного життя з Тетяною: їхні ранки, коли вона готувала йому каву, їхні вечори, коли він приносив їй квіти. Як все це могло так змінитися?

Того вечора Дмитро довго не міг заснути. Він перебирав у голові всі ті моменти, коли йому щось не сподобалося в поведінці Тетяни, але він відганяв ці думки. Чому не помітив цього раніше? Богдан був правий: він сам не бачив очевидного.

На наступний день Дмитро вирішив поговорити з Тетяною. Він зібрав всю свою рішучість і сів за стіл, чекаючи, коли вона повернеться з роботи.

Коли Тетяна увійшла в хату, Дмитро запитав її без жодних обхідних шляхів:

— Тетяно, чи є у тебе хтось інший?

Жінка застигла на місці. Її обличчя одразу стало блідим, а очі почали уникати погляду чоловіка. Це був момент, коли Дмитро зрозумів, що нічого вже не можна виправити. Тетяна мовчала.

— Я вже давно зрозуміла, що це кінець, — нарешті сказала вона. — Мені не вистачало уваги, мені потрібен був хтось, хто зрозуміє мене, і ось я знайшла цього чоловіка.

Дмитро не міг повірити своїм вухам. Вона не тільки зрадила його, а й відкрито визнавала це.

— Як ти могла? Як ти могла так зрадити нашу родину? — його голос був приглушений розчаруванням.

Тетяна зітхнула: — Дмитре, я розумію, що це боляче, але ти не бачиш, що я вже давно не та, яка була раніше. Ти не помічав, що ми вже давно не разом? Ми вже стали чужими людьми, і я більше не можу цього терпіти.

Дмитро відчував, як його світ руйнується. Усі ці роки, вся ця любов, все, що вони мали, виявилося пустим. Чи можна було щось зробити, аби повернути все назад?

Тетяна залишила його, і Дмитро залишився сам. Через кілька тижнів він дізнався більше про того чоловіка, з яким Тетяна зраджувала.

Виявилося, що це був її давній знайомий, а в їхньому романі було більше інтриг, ніж він міг уявити. Чоловік був молодший за неї, і, ймовірно, мав на меті не тільки її, але й її гроші.

Дмитро не знав, як жити далі. Але одне було ясно: Богдан, цей самий неприємний сусід, став для нього більше, ніж просто свідком. Він відкрив йому очі на те, що він не міг побачити через свою любов до Тетяни.

Саме завдяки Богдану Дмитро зміг усвідомити всю правду, яку він сам не хотів бачити.

Джерело