Сучасна школа – важке випробування для батьків. Я вважаю себе хорошою матір’ю, але моїх ресурсів не вистачає на все, що вимагають вчителі моєї десятирічної дочки.

Аліса добре навчається, займається плаванням та вивчає англійську в ліцеї. На вечірні заняття вожу її машиною, а вдень дівчинка добирається сама автобусом.

Ми непогано справлялися, допоки класним керівником не стала Ніна Андріївна. Вчителька математики, велика активістка, яка з ентузіазмом взялася не лише за успішність хлопців, а й позакласну роботу.

І почався моторошний період походів, концертів, челенджів та змагань. Нічого поганого в цьому не бачу, ось тільки у всіх цих заходах передбачалася участь батьків. Десь привезти та відвезти, десь виступити з промовою чи просто бути присутнім.

– Діти повинні відчувати, що у них є ваша підтримка, – наполягала Ніна Андріївна на батьківських зборах. Цю ж думку вона транслювала у групових чатах.

Підхід непоганий, але в нашому класі дуже мало матерів-домогосподарок. Більшість працюють, причому додому приїжджають пізно увечері. Тут би уроки перевірити у дитини, яка там участь у позакласних заходах.

Ніна Андріївна не обмежувалася простим невдоволенням, коли хтось із батьків не міг прийти на концерт чи взяти участь у змаганні. Вона із гучним співчуттям називала дітям прізвища тих, чиї мами ними не цікавляться.

Моя Аліса часто потрапляла під “обстріл” вчительки. Ніна Андріївна жалісно називала її сиріткою при живій матері, покинутою дитиною. На жаль, дізналася я про це не відразу, а то б висловила жалісливій вчительці все, що я про неї думаю!

Аліса не хотіла мене засмучувати, тому терпіла це мовчки. Втім, іншим дітям теж діставалося.

Мабуть, розуміла, що Кирилові байдуже, чи бере участь мати в його шкільному житті чи ні. А ось на Алісу та інших дівчат можна було легко натиснути. Іноді дочка з надією питала, чи прийду я на “Веселі старти”, і засмучувалася, коли отримувала негативну відповідь.

– Зайчику, тобі дуже важливо, щоб я прийшла? – запитала я, готова відпроситися з роботи заради цих безглуздих стартів.

– Зовсім ні. Просто знаю, що Ніна Андріївна знову погано про тебе говоритиме, – зізналася дочка. Саме тоді я почала розуміти масштаб лиха.

Якось вчителька вкотре зганьбила мою дочку перед усіма. Точніше через мене, а це Алісі було набагато складніше пережити. Увечері вдома я побачила дочку, вона плакала, а наступного ранку я побігла до класної керівниці розбиратися.

– Ну, а що ви хочете? Сучасна школа потребує значної участі батьків у навчанні дітей, – сказала мені тоді вчителька, впевнена у своїй правоті.

– Я – працююча людина і в мене теж є свої справи, – крізь зуби відповіла я.

– Усі працюють. Але ось є у вас обідня перерва? Багато заходів відбуваються в обід. А щоп’ятниці у вас скорочений день. Чому б не прийти на шкільний концерт? – соромила мене Ніна Андріївна.

Я сказала, що в обід у мене є законне право перекусити та відпочити. А після роботи потрібно приготувати вечерю. Та й доїхати зі школи до роботи – це також час. Запізнення в офісі не вітаються.

– Для жінки на першому місці діти, на другому – чоловік і робота і лише на третьому вона сама, – гордо вимовила вчителька, – так що обідом та відпочинком можна пожертвувати заради інтересів дитини.

Навіть цей нетактовний вислів я могла б проковтнути. Однак Ніна Андріївна раптом чомусь згадала, що я виховую Алісу одна. І помітила, що раз у мене немає чоловіка, отже, у мене ще більше вільного часу. І ось його я теж мушу якимось чином витрачати на дитину.

Вже не знаю, що там за математика склалася в голові Ніна Андріївна, але вникати в неї я не хотіла. Ось тільки Алісу від принижень я повинна була позбавити будь-що-будь. І, запитавши згоди дочки, я написала заяву про переведення її до іншої школи.

Ой, який шум піднявся! Аліса – прекрасна учениця, втратити таку перлину не захоче жоден директор школи. Як же вмовляли мене вчителі та завучи залишитись у школі. Справжній допит влаштував директор нашій класній керівниці – чому без причин розумні діти з її класу тікають?

Скаржитися на Ніну Андріївну я не стала, але на мій подив, вона пішла на контакт сама. Намагалася пояснити мені свою позицію, наполягала на тому, що чинить правильно, залучаючи батьків, умовляла не забирати дівчинку зі школи.

Однак побачивши, що я не бажаю піддавати себе та дитині приниженням, змінила тактику. Пообіцяла більше зосередитись на навчанні дітей, а не на позакласній роботі. А ще сказала, що дасть мені спокій. І Алісі більше ні слова не скаже щодо “недолугої матері”.

Порадилися ми з донькою та вирішили дати Ніні Андріївні другий шанс. Аліса в мене розумна і товариська дівчинка – вона і в іншій школі, якщо буде потрібно, подруг знайде. А поки що вона була рада продовжити навчання зі своїми однокласницями. Та й вчителька наша поки що дотримується обіцянки.

КІНЕЦЬ.