У мене складна життєва ситуація, з якою, можливо, хтось стикався і зможе допомогти порадою.

З чоловіком ми були одружені понад 20 років, але зараз разом не живемо. Офіційно не розлучилися, але я пішла від нього два роки тому через його зраду.

Розлучилися ми з чоловіком відносно мирно. Досі спілкуємося, але лише на тему дітей: у нас їх двоє, 14 та 19 років, які мешкають зі мною у двокімнатній неприватизованій квартирі моєї мами.

Чоловік живе окремо в двушці, що дісталася від його батьків, як відповідальний квартиронаймач, бо квартира теж не приватизована.

У моїй квартирі прописаний ще мій рідний брат, який має спільне житло зі своєю дружиною.

Він погоджується на справедливий поділ маминої квартири, навіть запропонував, щоб я взяла собі велику частку, щоб вистачило купити повноцінну однокімнатну квартиру.

Для цього брат пропонує приватизувати квартиру нашої мами, якої вже немає на світі, після чого її продати чи розміняти, як вийде.

З цією ідеєю я пішла до чоловіка. Кажу Дмитру, мовляв, у мене половина квартири, додай грошей на другу половину – і буде двушка для наших дітей, в якій ми їх припишемо і в якій вони житимуть разом зі мною. На мій погляд, логічно та справедливо.

Вислухавши мої аргументи, чоловік без особливих вагань погоджується на розмін, а заразом і на офіційне розлучення.

І все було добре, поки про цю нашу ідею не дізналася його теперішня пасія – цинічна самозакохана дівчина, яка майже на 20 років молодша за нього.

Панночка досвідчена, з багатодітної родини, за плечима вже два розлучення.

В особі мого чоловіка вона знайшла собі забезпеченого татуся і, вирішивши, що життя вдалося, обживає його квартиру і налаштовує його проти наших дітей заради власних шкурних інтересів.

Причому непогано у цьому досягла успіху, бо чоловік невдовзі відмовився від моєї пропозиції. І я чудово бачу, звідки ноги ростуть і хто тут знайшовся такий розумний, що вміє розпоряджатися чужим майном у своїх інтересах.

Конструктивна спочатку розмова поступово скотилася у грандіозний конфлікт. У результаті чоловік вирішив, що він забирає дітей жити до себе, а я, на його думку, можу жити сама як хочу.

Він вважає, що впорається з дітьми не гірше за мене, та й дійсно – що з ними справлятися, якщо вони вже майже дорослі.

І ось тепер на старості років – а мені давно за сорок – я ризикую залишитися і без житла, і без дітей. Та й з чого раптом я маю відправляти своїх дітей жити з незрозумілою жінкою в одній квартирі?

Я заплуталася, не знаю як краще діяти. Що робити і як розвернути ситуацію на свою користь, і на користь дітей, звичайно ж. У мене просто не вистачає аргументів у суперечці з чоловіком, який досить розумний і переконати може будь-кого.

Порадьте, будь ласка, чи можуть бути хоча б виразні аргументи, які я могла б використати у суперечці з чоловіком, щоб відстояти свою початкову ідею. Заздалегідь велике дякую!

Джерело