– Для Маринки і Кирила – найкращі місця, – каже моя свекруха.

Щойно ми зайшли в святкову залу, свекруха кинулася до мене з радісним виразом обличчя, і посадила на найкращі місця.

В ресторані було багато людей, сестра мого чоловіка святкувала свій 30-річний ювілей. Іменинниця сяяла, і теж, на диво, зображала радість, хоча я добре знаю, що Тетяна мене, м’яко кажучи, не любить.

Тому я не розуміла, чому особисто до мене так багато уваги. Мене з чоловіком посадили навпроти іменинниці, а свекруха не переставала нас хвалити усім своїм численним родичам.

Коли дійшла черга до тостів, свекруха взяла слово. Спочатку вона говорила про те, яка вона щаслива, що виховала двох таких чудових дітей, як вона радіє, що син і дочка живуть дружно, а потім оголосила, що брат сестрі квартиру дарує.

Добре, що я сиділа, а то я могла б і впасти. Я дивлюся на чоловіка, а він робить вигляд, що нічого не сталося.

– Що вона каже, – з повним нерозумінням питаю я чоловіка.

– Про яку квартиру йдеться?

Не встиг чоловік відповісти, як свекруха при всіх родичах звернулася до нас.

– У вас дві квартири, то ж одну треба віддати сестрі. І дякую, що ви погодилися.

Я встала з-за столу і показала чоловікові, щоб слідував за мною. Він знехотя піднявся, ми відійшли в бік.

– Яка квартира сестрі? Ти мене запитав? Так от, я проти! До чого тут наші дві квартири і твоя сестра? – я не чулася від злості.

– Марино, йдеться не про чужу людину, вона – моя рідна сестра, і їй потрібна моя допомога як брата, адже вона одинока.

– І що, це означає, що я маю віддати їй свою квартиру?

– Чому твою, тепер ми сім’я, і у нас все спільне, – заявив мені чоловік.

– Та ні, ця квартира – моя дошлюбна власність, і тільки я маю право нею розпоряджатися, – нагадала я.

– Так от як ти заговорила! А коли мої батьки робили там за свій кошт ремонт, ти нічого не мала проти, – роздратовано каже чоловік.

Частково це правда. У мене до весілля була спадкова квартира, яка дісталася мені від бабусі. Але вона стара, без ремонту, та й в не дуже хорошому районі, тому ми вирішили купувати нову.

Достатньої суми у нас не було, тому ми сплатили перший внесок із тих грошей, які були у мене і у Кирила, а решту вже взяли в кредит, який повинні виплачувати щомісяця.

Щоб нам було легше це робити, ми вирішили мою квартиру здавати квартирантам, а грошима з оренди виплачувати нову квартиру.

– В твоїй квартирі треба зробити ремонт! – запропонувала свекруха. – Так її можна буде дорожче здавати.

– Я не проти, кажу, але зараз у мене немає на це грошей.

– Так ми допоможемо, адже тепер ми сім’я.

Одним словом, чоловік і його батьки переконали мене, що в моїй квартирі вони зроблять ремонт за свій кошт.

Я спочатку була проти, але потім подумала, що нічого страшного. Чогось грандіозного вони і не планували робити, чисто косметичний ремонт. А гроші від оренди я ж собі не забирала, вони йшли в спільну справу, так що все чесно.

І якийсь час проблем не було, я здавала квартиру, а ми самі жили в новій і потроху її виплачували.

Але тут свекруха придумала, що якщо у нас аж дві квартири, то одну ми маємо віддати її доньці. Вона впевнена, що так Тетяна зможе налагодити своє особисте життя, маючи окрему житлоплощу.

Родичі чоловіка хором стали мене переконувати, що я повинна це зробити. А я сказала, що якщо і погоджуся щось віддати зовиці, то лише нашу нову квартиру, але для цього нам з чоловіком доведеться розлучитися.

А як вам наша ситуація? Хто з нас, на вашу думку правий?

Джерело