Після смачного обіду Таїсія сиділа біля вікна на кухні, смакуючи чай із цукерками. Раптом погляд її впав на двір, де з’явилася сусідка Валентина, і привітно помахала рукою. Таїсія у відповідь махнула, запрошуючи зайти.

Валентина зайшла, несучи з собою тепло і трохи пліток.

— Привіт, сусідко!

— Привіт, Валю, проходь, сідай, зараз наллю тобі чаю. Дивись, які в мене цукерки! Вчора Олег з онукою приїжджали, ось привезли. Дорогі та смачнющі, давай, пригощайся.

— Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, — Валентина присіла до столу і зробила ковток із чашки. — Ох, які смачні цукерки, Тасю, і справді!

Жінки, обидві на заслуженому відпочинку, розговорилися. Валентина ділила життя з чоловіком, а от Таїсія вже вісім років жила сама після того, як поховала свого коханого.

Діти та онуки часто навідували її, допомагали з городом, але про чоловіків вона навіть не думала, вирішивши, що вже й не варто знайомитися з кимось.

Свого Колю вона любила всім серцем, жили вони душа в душу. Працьовитий був чоловік, і будинок, у якому нині мешкала Таїсія, збудував сам, своїми руками, ще замолоду. Але будував на совість, завжди казав:

— На наш вік із тобою, Тасенько, вистачить, ще й синові будинок у доброму стані дістанеться.

Дружина завжди була його опорою, допомагала і підтримувала у всьому. Багато жінок на роботі відверто заздрили Таїсії:

— Яка ж ти щаслива, чоловік тебе любить, піклується! А ти прямо цвітеш!

— Так, мені пощастило з моїм Колею, але ж я ще й сумнівалася, виходити за нього чи ні. Вітька проходу не давав, але він дурний такий був, та й надто спритний. А ось мій Коленька виявився турботливим і рукатим. Гарний з нього вийшов чоловік і батько. Ні на хвилину не пошкодувала, що за нього заміж вийшла.

Усі вісім років Таїсія не забувала свого чоловіка, та й хіба можна забути?

Усе в домі нагадувало про нього, а син Олег був просто копією батька. Але від самотності вона все ж таки страждала. Олег із сім’єю жив у місті, а вона — у селищі.

Не скаржилася, звісно, на свою самотність, але іноді так хотілося, щоб хтось був поруч, щоб можна було просто поговорити.

Хотілося, щоб її хтось вислухав, піклувався, підтримав.

Валентина допила свій кухоль чаю, ще раз похвалила смачні цукерки і раптом таємничим голосом повідомила:

— Тасю, а я ж до тебе не просто так, а з пропозицією.

— Ой, невже? А хіба просто так уже й не можна? — засміялася Таїсія. — Ну, викладай, що там у тебе за пропозиція.

Валентина, посміхаючись, промовила:

— Слухай, тобі, напевно, набридло жити самій. Правда, ти не скаржишся, а ось наша сусідка навпроти, мені всі мізки проїла, нудно, та й нудно. Я їй порадила чоловіка знайти, ось тепер вона в пошуку. Вона правда моторна і непосидюча, не знаю, з ким уживеться. А ось тебе хочу познайомити з Григорієм із нашого району. Давно вже живе один, дружини давно не стало, діти дорослі, живуть в іншому місті, вже й самі обзавелися сім’ями.

— Ой, Валю, та я й не знаю навіть, чи варто вже в такому віці знайомитися з чоловіком. Я вже й одна звикла, ну не знаю, — якось нерішуче промовила Таїсія.

— Тасю, а що ти втрачаєш? Ну не сподобається, не будеш спілкуватися, та й усе. А раптом сподобається? Він чоловік без шкідливих звичок. Теж на пенсії, і машина своя є, живе у квартирі.

Це ж брат моєї знайомої, колись ми з нею в медучилищі разом вчилися. Зустрілася я з нею випадково, в місто їздила в господарський магазин, потрібно було, ось там і зустрілися. Поговорили, а вона й питає:

— Чи немає в тебе, Валентино, доброї жінки на прикметі? Брата б прилаштувати, давно один живе, чоловікові потрібна жінка…

Валентина трохи помовчала, подумала, і продовжила:

— Ось я їй про тебе й сказала, так вона тепер мені надзвонює, коли ж ми вас познайомимо. Погоджуйся, Тасю!

— Ну гаразд, якщо вже ти радиш, погоджуся. Це, звісно, добре, що він без шкідливих звичок. Мій Коля теж був таким. Гаразд дзвони, нехай приїжджає, не поїду ж я сама до нього.

Наступного дня зупинилася машина біля будинку Таїсії, вийшов Григорій, високий і сивий. Одразу прибігла Валентина і увійшли у двір вони разом.

— Здрастуйте, – привітався він, – Григорій.

— Здрастуйте, проходьте, я – Таїсія.

Валентина сяяла, як начищений самовар, метушилася більше Таїсії. Запросила вона до хати гостей, але зазначила про себе:

“Щось Григорій приїхав уперше в гості і з порожніми руками. Я, звісно, не бідую, але ніколи сама не ходжу з порожніми руками в гості”, – подумала Таїсія але вголос нічого не сказала.

Сіли втрьох пити чай, Таїсія поставила на стіл цукерки, печиво, пироги напекла солодкі. Розмовляли, спілкувалися, розповідали одне одному про себе, про дітей та онуків. Григорій за словом у кишеню не ліз, умів розмовляти, багато чого знав, у нього було почуття гумору. Коли він їхав, обмінялися номерами телефонів.

Григорій поїхав, вони з Валентиною проводили його за ворота, сусідка попрямувала до себе додому, Таїсія увійшла на подвір’я і присіла на лавку, задумалася.

— Нічого так із себе Григорій, але все-таки здивувало мене, що з порожніми руками приїхав. Навіть якщо він не романтик і не додумався купити квіти, то міг хоча б до чаю щось принести, торт, наприклад, або навіть шоколадку. Мені здається це неввічливо приходити порожніми руками до жінки. А може він не так вихований, ніхто йому не підказав.

Таїсія звісно не подала виду, що була розчарована, навіть і сусідці нічого не сказала, але вирішила подивитися, що буде далі. Через день Григорій зателефонував Таїсії. Поговорили не довго, а наступного дня він просто скинув виклик, щоб Таїсія сама передзвонила йому. Поспілкувалися, тепер він запрошував у гості Таїсію. Але їй потрібно було йти на ювілей до подруги, і вона запросила із собою Григорія.

В Ірини котедж на березі річки за селищем. Жили вони з чоловіком дуже добре, їхати потрібно до них правда або автобусом, або машиною.

— Григорій приїде машиною, поїдемо з ним, – вирішила вона, хоча вона сама могла водити машину, та й стояла в неї на подвір’ї старенька, щоправда на ходу.

Приїхав Григорій і знову з порожніми руками, хоча знав, що вони йдуть на ювілей, Таїсія звісно купила гарний подарунок подрузі.

— Поїдемо на твоїй машині, – запропонувала вона Григорію.

— А що, твоя не на ходу, – кивнув він на її машину.

— На ходу, але старенька моя, а в тебе краща.

— Ні, давай на твоїй, Тасю. Моя багато жере бензину, а твоя менше, – спокійно відповів Григорій і попрямував до її машини.

Таїсії стало дуже неприємно:

— Він, виявляється, економить на бензині, от і справи!

Вона сіла за кермо і поїхали до подруги. Вечір пройшов чудово і весело з шашликами, музика була прямо у дворі, тепло, сиділи у величезній літній альтанці і народу було багато. Григорій і справді не пив, так трохи і все на цьому. Але зате прихопив зі столу пляшку, коли йшов додому.

Таїсія подивилася на нього осудливо, а він зробив вигляд, що не помітив і сказав:

— Стане в пригоді.

Вона була в шоці. Сам прийшов із порожніми руками, але випивку прихопив. Після цього він запросив її в гості. Не дуже хотілося їхати до нього, якось уже розчарувалася вона в ньому, але вирішила, що з’їздить і подивиться, як він живе. Якось не відчувала вона від нього уваги, а чоловічої уваги їй хотілося. Добре торт із собою захопила.

У квартирі було чисто, видно, що руки жіночої не вистачає, але прибрано. Григорій запросив за стіл, де стояло у вазі печиво, налив чай. Таїсія відкрила торт, який захопила із собою, розрізала його і пригостила господаря квартири.

Крім печива Григорій більше нічим не пригостив Таїсію, а вона думала:

— Я розумію, самотній чоловік, можливо далекий від кухонних турбот, але він же мене в гості запросив, міг би щось купити для чаю. Печиво видно давно в нього, хоч би цукерок купив або тістечко, добре я торт із собою захопила. Зараз у магазинах повно солодощів до чаю.

Але Григорій не заморочувався, сподівався, що Таїсія привезе щось із собою. Йому шкода було витрачати гроші на солодощі, таким він був скупим. А Таїсія не знала, але тепер уже здогадалася. Чаю він більше не запропонував, запросив у кімнату подивитися телевізор.

Таїсія озирнулася, подякувала за чай.

— Спасибі, Григорію, але телевізор я можу і вдома подивитися, – зібралася і пішла.

Відтоді більше вони не спілкувалися і не бачилися. Валентині вона розповіла:

— Ой, Валь, ну й жадібний цей Григорій. Хоч би запросив кудись прогулятися, у кіно чи в парк, так ні, запропонував подивитися телевізор. Я що не бачила телевізора, – сміялася вона від душі, а сусідка підтримувала її.

— Так, Тасю, дрібні нині мужики пішли, жадібні, ех, доведеться тепер одній вік доживати…

— Та вже краще одній, ніж так, – вони реготали на весь будинок.

— Але не всі ж такі мужики, є й хороші, – заступилася за чоловіків Валентина.

— Згодна, не всі. Але хороші чоловіки всі при дружинах.

Так і зійшлися в цій думці сусідки, потім довго ще жартували одна над одною.