Того дня я відвіз Альбіну до пологового, а сам поїхав додому, чекав на новини. І новина була приголомшливою “Антон, у сина темний колір шкіри”.

Такого я не очікував, навіть думок ніяких не було спершу, просто якась порожнеча. Тоді запитав дружину чи мала вона когось крім мене.

Вона плакала й божилася, що я в неї один єдиний, та і я ніколи не сумнівався в цьому. Зателефонував до тещі, запитував чи були в них в родині колись темношкірі. Виявляється, що ні.

А от найбільшою проблемою виявилося запитати таке в моїх батьків. Мама почала плакати й кричати, щоб я негайно подав на розлучення. Батько сказав, що нізащо не прийме онука.

Та я не хотів розлучатися, не може ж такого бути, щоб моя Альбіна мене зрадила.

На виписку приїхав я та родичі дружини, мої сказали, що відмовляться від мене також. Я бачив настільки засмучена дружина, самому було також не надто весело.

Ситуація вирішилася на наступний день після виписки.

До нас приїхали мої батьки та бабуся Ганна, татова мама. Батьки дивилися з під лоба. А от бабуся одразу підійшла до Альбіни й попросила вибачення. “Вибач люба, то не ти зрадила Антонові, а я свого Сергія. Не думала, що доля все ж викриє мій секрет.” виявляється, що мій батько має африканське коріння.

Колись давно його тато був студентом медиком у нашому місті, а моя бабуся аспіранткою.

І от вона згрішила, та все ж надіялася, що ніхто того не буде знати. Коли мій тато народився білошкірим то вона видихнула полегшено. Найважче новина далася моєму батькові.

Він, мабуть, ще досі не вірить. А я подякував бабусі за правду, та попросив вибачення у дружини та сина, за свої сумніви.

КІНЕЦЬ.