Мені досі соромно за той вечір, коли я мало не влаштувала скандал посеред міського парку. Та почну з найцікавішого – я застала свого сина Назара в обіймах іншої жінки, при тому, що вдома його чекала дружина Маруся. Зізнаюся, я ніколи не була у захваті від невістки, але не могла й уявити, що колись вступлюся саме за неї.

– Дитинко, ти що, забув дорогу додому? – промовила я з удаваним спокоєм, коли наздогнала Назара, свого сина, і ту незнайомку біля старої лавки. – І хто це, якщо не секрет?

Він почервонів, мов буряк. Я бачила, що йому ніяково, але сподівалася, що ось-ось усвідомить, яку дурість він чинить.

– Мамо, я можу пояснити, – почав він, зиркнувши на дівчину. – Це просто випадкова зустріч. Так вийшло…

– Ти гадаєш, я така наївна? – перебила я його. – Хіба випадкові зустрічі завершуються ніжними обіймами?

Мені не було потрібно більше слів. Я одразу все зрозуміла: син знайшов собі колишню однокласницю чи якусь “подругу”, а Маруся, схоже, лишилася вдома ні сном ні духом про цей романтичний перформанс у парку.

Іронія долі: я ніколи не приховувала, що невістка мені не до серця, але навіть уявити не могла, що Назар так її обдурить. Це було підло. Ані моє неприязне ставлення, ані їхні часті дрібні сварки не давали йому права на такий крок.

Ви, мабуть, питаєте, чому я так невзлюбила цю дівчину? Та хто його знає, чесно кажучи. Маруся, на перший погляд, була “правильна”: акуратна, чемна, тиха, але от здавалося мені, що в ній немає тієї щирої теплоти. Можливо, я просто звикла, що в нашій родині всі надміру емоційні – голосно сміємося, сваримося, миримося. А вона якась надто стримана, все усередині ховає. Та не так важливо, чи подобається мені невістка, чи ні. Важливіше, що Назар одружився на ній, а тепер почав виводити таємні пасажі ліворуч.

Повернувшись додому з того парку, я не могла заснути. Мій чоловік, Олексій, сидів у кріслі й читав газету, але косився на мене – бачив, що я ось-ось розірвуся від злості.

– Ти не могла переплутати? Може, то була просто його стара подруга? – зітхнув він.

– Та ти б їх побачив, – я аж руками сплеснула. – Зовсім не скидалося на дружню прогулянку. Він там обіймав її, як закоханий парубок. А про Марусю та про нашу онуку Аню вже й забув?

– Подумай, – промовив Олексій лагідно. – Чи не варто тобі спочатку поговорити з Назарами, все з’ясувати? Може, з Марусею переговорити? Бо щось тут не так. Назар же був хорошим чоловіком… Або ми так думали?

Я розуміла, що мені треба заспокоїтися, але обурення мене не покидало. Ще вчора я думала, що найгірше – це скромна невістка, яка то мовчить, то червоніє, коли я роблю їй зауваження. А виявляється, моєму синові ще й забракло мужності поводитися чесно. І від цієї думки мені було вдвічі болючіше.

Наступного дня Назар приїхав до нас сам. Не знаю, чи мав він відвагу поглянути мені в очі, чи просто волів уникнути Марусиної присутності. Я зітхнула, запросила його на кухню, де якраз допікалися пиріжки.

– Що ти влаштував учора? – я перейшла до справи, щойно він сів. – Хіба ти не розумієш, що в тебе родина?

– Мамо, ти все неправильно зрозуміла, – пробурмотів Назар, – з Марусею ми давно не ладнаємо. Постійні сварки, непорозуміння. І ти ж знаєш, Маруся відверто тебе боїться.

– У мене такий виразний контур обличчя, що вона лякається? – пирхнула я. – Знаю, що не любить вона наших емоційних збірень, але то не привід зраджувати.

– Я поки що нічого такого не зробив, – почав виправдовуватися син. – Можливо, це все дійсно недоречні обійми. Та мені бракує турботи, порозуміння.

– А ти, як доросла людина, говорив про це з дружиною? Пропонував щось змінити? Розлучитися зрештою, якщо не бачиш майбутнього?

– Я… – він тільки знизав плечима. – Боюся зробити боляче Марусі. Та й донька… Це складно.

Я могла б далі дорікати йому, що він поводиться, як капризний підліток, що грається з чужими почуттями, не думаючи про наслідки. Але усвідомила: якщо я сьогодні ж не виправлю цю ситуацію, буде ще гірше. Чи я хочу, щоб моя онука зростала в зруйнованій сім’ї, де батьки лаються, а свекруха мовчки спостерігає, як син крутить роман?

Тож я, попри всі свої претензії до невістки, вирішила не дозволити Назарові псувати життя ні їй, ні собі, ні маленькій Анюті. Увечері я відвідала Марусю, щоб поговорити. Сказати чесно – злегка трусилася, бо завжди була жорсткою з нею, але тепер усвідомила: не на неї мені треба гніватися.

– Маруся, доню, вибач, якщо коли-небудь була різка з тобою, – мовила я вже на порозі. – Але мені здається, що вам із Назаром треба терміново відверто поговорити. Я не хочу втручатися, та маю підозру, що він знайшов собі “розраду” на стороні.

Вона сполотніла, навіть стала ще блідіша, ніж зазвичай, але уважно слухала. Можливо, колись я мріяла про іншу невістку, більш схожу на мене характером. Проте зараз мені було її невимовно шкода. Вона ніколи не зможе дати відсіч Назару, бо надто делікатна. Тож, мабуть, настала моя черга діяти, навіть коли я ніколи не була прихильницею того, щоб “втручатися”. Але хіба можна мовчати, коли родина на межі руйнування?

Тепер у мене безліч питань і майже відсутні відповіді. Чи готова я розповісти Марусі все, що бачила? Як пояснити Назару, що зрада – не вихід, навіть якщо подружнє життя здається важким? Чи маю я взагалі право втручатися, ризикуючи остаточно зруйнувати їх шлюб?

Мені хочеться почути і ваші думки. Може, ви підкажете, як краще діяти, щоб урятувати цю сім’ю? Як бути чесною зі всіма, але нікого не зламати?

Джерело