Віра Василівна жила у своєму старому будинку з собакою та кішкою.

У неї було троє дітей, які виросли, створили свої сім’ї та обзавелися власними дітьми.

Якось діти запропонували матері продати будинок, тому що за нього можна було виручити хорошу ціну і переїхати жити до них.

Собаку довелося б віддати сусідам, а кішку довелося б просто залишити напризволяще.

Бабуся засмутилася і запротестувала, кажучи, що у неї більше нічого немає, крім цього будинку.

Проте діти заспокоїли її, сказавши, що є кому про неї подбати.

Зрештою, будинок було продано, і старший син узяв матір до себе.

Однак незабаром його дружина стала незадоволена ситуацією і стала скаржитися на собаку, що постійно гавкає.

В результаті Віра Василівна переїжджала від однієї дитини до іншої, поки рідна дочка не зви нуватила її в тому, що вона створює проблеми в їхньому шлюбі, а потім навіть порадила їй позбутися тварин.

Не витримавши постійних переїздів та зви нувачень, Віра Василівна залишила дітей і разом із своїми друзями вирушила до рідного села.

По дорозі їй стало поrано, вона знепритомніла, і незнайома людина допомогла їй, відвезши до себе додому.

Наступного дня її розбудили чужі діти, і Віра Василівна розповіла їм свою історію.

Подружжя, яке було з дитя чого будинку, прийняло її з розкритими обіймами.

Згодом Віра Василівна стала частиною їхньої родини, і дітлахи називали її “бабусею”.

Її рідні діти більше ніколи не згадували про неї.

КІНЕЦЬ.