Мій син привозить онучок до нас додому кожні вихідні, якщо це можливо.

Одній зараз одинадцять, іншій шість, обидві в основному слухняні і хороші дівчатка. На вихідних вони люблять поспати, потім ми з дідусем допомагаємо їм з домашнім завданням, гуляємо з ними, іноді беремо в магазин.

Не часто, тому що діти в супермаркеті все одно знаходять, за що вхопитися, і починають тупотіти ногами, так що ми купуємо це на останні гроші, але купуємо.

Але навіть якщо чоловік йде в магазин один, дівчата дають йому список покупок з солодощами. Я намагаюся пояснити їм, що вони не можуть купити все, і їх влаштовують і шоколадки, і льодяники, і слойки з вишнями, але якщо чоловік забуде взяти щось для них, то буде істерика. Старша завжди починає, а молодша, як копія, дозволяє собі плакати і кричати.

– Добре заохочувати дітей за щось, балуючи їх солодощами, але це шкідливо для зубів. І взагалі, як вони їх виховують, що без шоколадки вони просто плачуть?

– Я обурювалася на кухні після того, як чоловік ледве заспокоїв онучок і посадив їх дивитися телевізор. – Якщо вони принесли додому гарну оцінку, то добре, але давати їм щось смачненьке за домашнє завдання – це вже занадто. Вони повинні робити це шість днів на тиждень, звичайно, будь-хто був би розбалуваним.

– І не кажи, – відповів мій чоловік. – Наші батьки теж намагалися нас балувати.

– Але ж не щодня!

– Часи тоді були інші, але тато завжди приносив мені з роботи шоколадку.

– Звичайно, – бурмотіла я, – він працював на шоколадній фабриці, йому давали їх безкоштовно.

– Але тільки одну. Ми ділилися нею з усіма, і все одно були щасливі. Але це був практично щоденний подарунок, якого ми дуже чекали. Наші онуки очікують того ж, а може й більше, але батьки, бабусі й дідусі повинні їх балувати, вони ж діти.

– Балуй, не балуй, а вони нас зовсім не поважають. Їм не дають цукерки, а вони вже розкидаються словами про те, що ми їм не подобаємося і що “мама з татом кращі”.

Мій чоловік знизував плечима, ніби не бачив проблеми.

– Справа не в цукерках. Вони просто не поважають. Це просто їхній вік. Треба працювати над їхньою поведінкою і ставленням до старших, і я не думаю, що цукерки чи їх відсутність щось вирішать.

А ваших онуків діти  так само балують?  Чи все таки мають міру?

КІНЕЦЬ.