У мене дорослі син і дочка, яких ми з чоловіком вивчили, допомогли купити житло та ще й онуків няньчили. Зараз я живу сама, чоловік помер п’ять років тому. Пенсія у мене невелика, ледве вистачає на все необхідне, а подекуди, коли куплю ліки, то буквально заощаджую на їжі.

Діти чудово знають, яка у мене пенсія, але жодного разу не запропонували допомоги. Якось заїкнулася про те, щоб вони навпіл платили комуналку, адже квартира буде їм після мого відходу з життя. Син вдав, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує важко.

Як таке можна повірити, якщо вони щороку з сім’ями відпочивали за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах. Є машини, які теж вимагають догляду та вкладення грошей, але їздити на роботу громадським транспортом не хочуть, не комфортно. А це таки була б значна економія.

Дочка любить щомісяця купувати собі обновки, балують онуку грошима, на кишенькові витрати дають більше, ніж маю пенсію. За сина взагалі мовчу, там усім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить. Коли сусідка мені каже, що діти оплачують їй комуналку, привозять продукти та вже кілька років поспіль відправляють її на море, мені прикро, бо я не менше допомагала своїм дітям, ніж вона.

Раніше я в неї позичала гроші, а тепер соромлюся, боюся, що вона запитає, чому діти не допомагають матеріально. Я згадую, як нам із сестрою батьки допомагали всім, чим могли, але й ми дякували їм, ніколи з порожніми руками не їздили до них, крім продуктів купували вугілля та дрова на зиму, а згодом і газ їм провели за свої гроші.

Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так треба, а я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей. Я б не проти переїхати до дочки на рік чи два, а свою квартиру здавати, трохи скупчила б грошей, дивись і дожила б на них, але боюся сказати їй про це. Хоча квартира у них дозволяє жити там і мені.

Не знаю, як інші пенсіонери живуть на свої пенсії, у мене не виходить, хоч я дуже економна. Поки живий був чоловік, він навіть пішов на пенсію і продовжував працювати, але замість того, щоб трохи відкласти на старість, ми все віддавали дітям. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка з їхнього боку.

КІНЕЦЬ.