Вже кілька місяців я одружена. Наша маленька сім’я поки що складається із двох людей. Ми з чоловіком вважаємо, що дитину народжувати поки що рано. Малюка ми обоє хочемо і мріємо про це, але спочатку треба купити своє житло.

Нещодавно ми переїхали зі орендованої квартири в іпотечну. Поки що думаємо, як грамотно розподілити бюджет і чи вистачить нам на дитину, життя, відпочинок. Хочеться жити, а  не існувати.

І ось увечері після роботи сиділи ми та обговорювали спільну мрію. Раптом пролунав дзвінок у двері. Чоловік пішов відчиняти – на порозі стояла свекруха.

– І не запросили ж, – пропихнула вона.

– Привіт, мам, – сказав він.

– Привіт, синочку.

Я теж вийшла до передпокою. Вона кивнула мені, але вітатися не стала. Ну і нехай.

І з цього дня почався жах, наслідки якого ми досі розгрібаємо. Виявилося, чоловік повідомив їй нашу нову адресу, а мене не повідомив. Начебто й дрібниця, звичайне побутове питання. А з іншого боку – адже він не перший рік зі мною у відносинах, і чудово знає, як вона мене не любить.

Я розумію, що бігати і ховатися від неї теж не варіант. Але я трохи образилася, що чоловік не сказав мені. Але це дрібниці. А ось те, що влаштувала свекруха, в жодні ворота просто.

Перший же її візит закінчився лайкою та скандалом. Вона пройшлася по квартирі, лаяла її:

– Ну і заради цього ви влізли в кабалу? Халупа якась. Тісна, порожня. І світло надто, аж дратує.

– І навіщо ви намагаєтесь нам настрій зіпсувати? – запитала я. Чоловік мовчав, обличчя в нього було сумне.

– Я? Ви самі цей страх купили.

Тут чоловік не витримав, почав лаятись. Вона не залишилася у боргу. Я дочекалася, поки вони видихнуться, і сказала:

– Ви вже давайте це. Ідіть. Якщо вам цей дім такий неприємний, навіщо мучитися.

– Ось наглючка! – скипіла вона знову, але пішла взутись.

Цілий тиждень ми жили спокійно. У вихідні вона знову стояла на порозі. Я була в шоці. Невже вона просто так узяла і прийшла? А вибачення будуть?

– Ну, показуй, ​​як живете, – і вона по-господарськи розвалилася у кріслі. Я з місця не зрушила.

– А ви вибачитись не хочете?

– За що це?

– За те, що ви тут влаштували тиждень тому.

– Хто старе згадає, – і не почала домовляти. Я просто пішла на кухню – чекати на чоловіка, щоб разом випроводити його нахабну матір.

Але вона й не думала сидіти спокійно. Прийшла, почала чіплятися до мене з чаєм, з частуванням. Я ввічливо відповіла, що зайнята і не можу налити їй чаю.

Незабаром повернувся чоловік, демонстративно накрила стіл на двох. Коли вона сіла на моє місце, чоловік тяжко зітхнув.

– Мамо, ти можеш просто піти додому?

Здавалося б, тебе двічі попросили піти. Адекватна людина зрозуміла б усе. Але тільки не моя свекруха. Наступної суботи вона знову була на порозі.

Цього разу вона пішла перевіряти шафи. Чоловік мій був не вдома – пішов за продуктами та замовленнями.

Я вирішила триматися і не закочувати скандалів. До чого? Вона тільки нерви мені потріпає і піде, задоволена, додому. Краще її ігноруватиму, подумала я, але тут свекруха зайшла на кухню з моєю білизною в руці.

– Це що таке? Ти в чому ходиш?

Тут відчинилися вхідні двері, і чоловік застав цю картину.

– Мама?

– Вона тобі роги наставляє? Ану признавайся!

Це триває вже місяць, учора був її четвертий візит. Жодні розмови не допомагають. Абсолютно ніякі – ні умовляння, ні погрози, ні спроби адекватно побудувати діалог.

На тому тижні, коли чоловік спробував її витурити, мати розіграла серцевий напад. Наче й не віриться, коли дивишся на цей цирк, а ніби й страшно. Вона вже у віці, мало що станеться. Сама себе доведе ще своїми істериками до реального нападу.

Здається, нам доведеться переїжджати. А як переїжджати, якщо квартира іпотечна? Що робити? Пробували просто двері не відчиняти вчора – вони влаштували концерт у під’їзді.

Поки думаємо поїхати на вихідні до моїх батьків з ночівлею, а вона нехай стукає у двері. Може, сусіди викличуть поліцію, і вона нарешті злякається та перестане сюди тягатися.

КІНЕЦЬ.