З майбутньою дружиною познайомився, бувши студентом. Грошей в мене було мало, тому зустрічалися у неї на квартирі, яку вона винаймала ще з двома подружками.

Якось засидівся допізна, Соня вмовляє залишитися на ніч, я й не став відмовлятися. Дійшло до близькості, я кажу, що незручно якось, дівчата зараз прийдуть.

Вона каже: “вони вже звикли, посидять на кухні”. Я здивовано дивлюся на неї, вона з жахом заплющила очі, зрозумівши, що сказала.

Потім засміялася і сказала, що це вона про те, що її подруга Віка часто приводить свого хлопця до себе. Я не сильно повірив, але вирішив не псувати вечір.

Побралися ми за рік. Я часто згадував сказані того вечора слова майбутньої дружини, але заспокоював себе тим, що це справді про подругу було сказано.

Але як я помилявся! Звинувачую себе за те, що не пішов того вечора, адже був перший дзвіночок. Прожили п’ять років разом.

Дружині дорікнути не міг ні в чому, але зовсім випадково дізнався про те, що вже два роки дружина має коханця. Сльози, звинувачення у недостатній увазі, невеликій зарплаті, а потім вибачення, прохання все забути та почати спочатку.

Зараз я розлучений, влаштовувати своє особисте життя не маю жодного бажання. Ніколи не зможу повірити жодній жінці.

КІНЕЦЬ.