Діана забрала свою донечку Ганнусю з дитячого садка, зайшли в магазин, а потім додому.

На подвірʼї, як завжди, життя вирувало.

Діти галасували, бабусі біля під’їздів видивлялися якихось недолугих, на їх погляд мешканців, щедро обговорюючи кожного з них.

– Мамо, можна я на дитячому майданчику пограюся? – запитала Ганнуся. – Там он Марійка гуляє…

– Ну біжи трохи пограйся. – сказала Діана. – Я тут посиджу на лавці.

Діана дістала телефон і почала переглядати соціальні мережі, поглядаючи на дочку. Та бігала з подругою, радісно сміючись.

– Ваша дівчинка бігає? Гарна, – раптом почувся поруч жіночий голос.

На лавку присіла якась незнайома дівчина – кучерява білявка.

– Моя, дякую… – сказала Діана.

– Взагалі, діти – це щастя й радість, – продовжила незнайомка. – Я так вважаю. Але коли вони бажані для обох батьків. Ви згодні?

– Як же ж тут не погодитися?! – здивувалась Діана. – Дочка – це найкраще, що трапилося в моєму житті!

– Розумію, – кивнула дівчина. – Хоча я ще не маю дітей. Але одне я знаю точно, що народжуватиму від коханого чоловіка, коли він сам цього захоче…

Діана знизала плечима.

– Дивна дівчина, звісно, – подумала вона. – Підсіла, і одразу свої міркування тут викладає. Та народжуй ти від кого хочеш і коли хочеш, мені що до того?

Але вголос свої думки вона не озвучила. Вирішила не відповідати, сподіваючись, що та відчепиться з розмовами.

– Ось ви, наприклад, народили доньку, а чоловік просив вас про це? – раптом запитала дівчина.

– Дівчино, ми з вами незнайомі, і я не розумію, звідки такий інтерес до мене й моєї доньки?! – обурилася Діана. – Ви навіщо тут взагалі? Чекаєте когось? Або вам просто поговорити нема з ким?

Діана не розуміла, що відбувається.

– А от грубіянити не треба, – відповіла та. – Я чемно з вами розмовляю. Просто зрозуміти хочу логіку жінок, які намагаються за допомогою дитини утримати чоловіка.

Спочатку вагітніють, приховують, а потім, коли вже нічого зробити не можна – кажуть, щоб чоловік не втік і одружився з нею…

– Ну, так у них і запитайте, у цих самих жінок! Я тут до чого, не зрозумію?! Чи ви опитування проводите?

– Ну, а що, ви не так скажете? Залетіла, приховала, а потім раз – одружуйся зі мною, любий! І живе чоловік, переживає, почуття обов’язку не дає йому піти до справжньої коханої жінки.

Що ж за кохання таке сильне, знати, що він з тобою тільки заради дитини й залишився…

– Ви, мабуть, про щось своє говорите? Вас образив хтось? Не зрозумію ніяк – до чого тут я? Он скільки жінок сидить, але ви до мене причепилися?

– Тому що я і ваш чоловік любимо один одного! – раптом видала незнайомка. – Але він, як порядна людина не може піти від вас, тому що дочка росте, і він дуже її любить. Дитиною тримаєте мужика!

Діана з подивом подивилася на дівчину.

– Вибачте, ви й мій чоловік любите один одного?! Як таке взагалі можливе?

І Діана раптом голосно засміялася.

Дівчина з подивом дивилася на неї. Не таку реакцію вона очікувала побачити.

Навіть була готова трохи посваритися. Заради коханого чоловіка на що тільки не підеш… А тут сміх… Не до сміху взагалі…

– Ой, давно я так не сміялася! – не вгавала Діана.

– Значить, чоловік сказав, що тільки через дитину живе, а мене не любить, і ми навіть не спимо разом? Шаблонний текст гулящих чоловіків.

– Так, все саме так він і каже… Мені набридла роль другої дружини! Я сім’ю хочу, дітей. Навіщо він вам? Адже не любить все одно… Ось я й вирішила очі відкрити вам, а то може ви в рожевих окулярах, не бачите нічого!

– Дякую, звісно, люба дівчино… Але річ у тому, що в мене немає чоловіка. І ніколи не було! Людина, від якої я народила, не була чоловіком, на щастя, ми не встигли одружитися…

Наскільки я знаю, він виїхав з країни, ми не спілкуємось. І мені справи до нього. Як і йому до мене.

А ось тепер питання – про якого чоловіка ви говорите?

– Ну як же ж, про Андрія… Ой, а ось і він іде… Андрійку, ходи сюди!

Андрій ішов з пакетами з магазину. Побачивши дівчину, він розгубився і повільним кроком попрямував до лавки.

Діана нічого не розуміла. Андрій жив поверхом нижче, вітався, але особливо ніколи не спілкувалися. Діана не знала навіть, одружений він, чи ні.

– Юля? Ти що тут робиш? – схвильовано запитав він дівчину.

– З твоєю дружиною розмовляла… Тільки вона не зізнається, чомусь, що ви одружені. Нічого не розумію, може, поясниш?

– Так, Андрію, хотілося б дізнатися, коли це ми встигли одружитися і народити дитину, може я чогось не знаю? – сказала Діана.

– Діано, адже вас так звуть? Я все поясню… Юля – моя дівчина. Ну, як дівчина, ми зустрічаємося з нею. Вона дуже хоче вийти заміж, дитину народити. А я не готовий до цього.

Ось я й придумав історію, що одружений з нелюбою жінкою, живу тільки заради дитини… Мені це вигідно – не треба одружуватися з Юлею, вона чекає, коли підросте дитина і я піду до неї. Але мабуть терпіння її зникло.

А вас я вибрав випадково. Бачу, що часто сидите на дитячому майданчику, що маєте дочку. Здалеку якось показав вас Юлі, щоб вона повірила.

Я й подумати не міг, що вона прийде і почне з’ясовувати стосунки… Юля, ти навіщо це все влаштувала? Ну все ж добре було… Зустрічаємося, все влаштовує…

Ну не хочу я одружуватися, зрозумій… А ти тиснеш на мене. Ось сьогодні я подарунок тобі купив, хотів подарувати увечері. Але тепер все. Сама все зіпсувала.

Юля була готова заплакати. Вона швидко кліпала густо нафарбованими віями.

Діана підвелася з лавки.

– Ну, голубки, зʼясовуйте все тут самі! Влаштував ти, Андрію… Добре, що ще спокійно все пройшло.

Отак живеш собі, і не знаєш, що в тебе чоловік є, а в нього коханка… Оце так сміхота! Більше не ставай моїм чоловіком, будь ласка, а то мало, яка панянка виявиться…

Діана покликала доньку й пішла додому.

– Андрійку… То ти справді не одружений?! Ти боявся мене? Я почекаю, коли ти будеш готовий… А що за подарунок ти приготував?

– Ходімо до мене, дізнаєшся… Обіцяй, що про весілля слова більше не скажеш. Або так або ніяк…

– Я згодна. Я буду чекати. Скільки скажеш. Хоч пів року!

Андрій засміявся.

Ну все, тепер точно одружитися доведеться, розкрили його… А може, даремно він переживає…

КІНЕЦЬ.