Десять років життя коту під хвіст. Виявляється, чоловік ділить дітей на “наших” та “моїх”. “Нашими” є спільний син Рома та дочка Олена, а “моїми” сини Костя та Діма. Хоча десять років прожили, жодних натяків навіть не було.

У мене шлюб з Ігорем вже другий. У першому я прожила п’ять років, з’явилися двоє синів, а потім чоловік знайшов кохання всього свого життя, до якого і пішов. Я його не тримала, не плакала в ногах, благаючи, щоб залишився заради дітей. Ні, ми розійшлися мирно та цивілізовано.

Колишній чоловік із дітьми охоче зустрічався, платив аліменти та забирав їх на час відпустки. А коли у них з його другою дружиною завилися спільні діти, він якось непомітно самоусунувся. Тобто він продовжував платити аліменти, але бачитися з дітьми майже перестав. Я не нав’язувала йому це спілкування, користі від нього було б небагато.

Сама в нові відносини не рвалася, вирішивши, що якщо вийде, то вийде, а бігати та шукати когось не буду. Свій успіх серед наречених я оцінювала здорово – жінка в розлученні, та ще й з двома дітьми. Не найбажаніша партія, як не крути. Але мені зустрівся Ігор, якого не налякала наявність у мене двох дітей. Для мене було дуже важливо, щоб він порозумівся з ними, і він це зробив.

Для хлопчиків дуже важливо, щоби був поруч чоловічий приклад, Ігор ним і став. Разом ми прожили рік, а потім вирішили зареєструвати стосунки. Мої хлопчаки, яким на той момент було вже сім і чотири роки, періодично називали його татом, бо рідний батько на горизонті не з’являвся, нагадуючи про своє існування лише щомісячними платежами.

Жили ми у моїй двокімнатній квартирі, яка була моєю спадщиною від батьків. Начебто місця вистачало, але Ігор хотів спільних дітей, а для цього треба було розширювати житлоплощу. Вирішили брати кредит на простору трикімнатну. Деякі накопичення були в Ігоря, щось додали його батьки, продали мою машину, на якій я все одно майже не їздила — от і вийшов добрий перший внесок.

Було вирішено, що мою квартиру ми здаємо, а житимемо в трикімнатній. Так і вчинили. Платежі нас не душили, бо з квартири йшли гроші, Ігор працював, я теж працювала, то гроші були.

Потім у нас із різницею у два роки народилися наші діти – син та дочка. Але навіть у декреті я примудрялася працювати, дякую за це свекрусі, яка самовіддано поралася з онуками. За квартиру ми розплатилися у рекордні строки. Дуже вчасно, бо старший закінчує школу, треба вступати у вищий навчальний заклад, а це додаткові витрати.

Несподівано для себе я раптом зрозуміла, що діти ростуть дуже швидко. Ось уже старший скоро покине батьківську хату і піде у власне плавання, а там не встигнеш моргнути, як наймолодша заміж вискочить. Зрозумівши це, я замислилася про те, що треба дати дітям якийсь старт у житті, а саме щось вирішувати із житлом.

Почала цю розмову із чоловіком, пояснила своє бачення, поцікавилася, як він бачить ситуацію. Чоловік відповів, що ми можемо зараз взяти в кредит однокімнатну квартиру, в яку потім переїдемо, а потім продати нашу трикімнатну і купити Ромі та Олені по однокімнатній квартирі.

– Та Олені ще до своєї квартири далеко. Треба вирішувати щось із житлом для Кості, він уже зовсім дорослий, а там і Діма скоро школу закінчить.

– А чому я маю думати про житло для твоїх дітей? – здивувався чоловік. – Наша квартира дістанеться нашим дітям, а твоїх нехай батько забезпечує.

Ця репліка була така раптова, що я розгубилася. Ніколи раніше не звучало визначення “твоїх” дітей. Усі діти були нашими. А тепер з’ясовується, що ні.
– Що ти так дивишся на мене? У Кості та Діми є рідний батько, от нехай він і розв’язує проблеми з їхнім житлом. Я знайшов вихід, як розв’язувати проблеми своїх дітей, – у відповідь на мій ошелешений погляд промовив чоловік. – Загалом у тебе є своя квартира, можеш її продати.

– Але там двокімнатна і на ті гроші з продажу не купити дві однокімнатні, – заперечила я, але чоловік відповів, що тоді це буде початковими внесками на кредити для моїх синів.

Дуже добре виходить – старші отримають перший внесок на кредит, а молодші готові квартири. Це нечесно і розділяє дітей, навіщо вбивати між ними клин заздрощів? Але чоловік стоїть на своєму – у нас немає можливості забезпечити квартирами всіх чотирьох дітей, тож він про своїх подбав, а решта у моїх руках.

Не розумію такої позиції, стільки років прожили, а тепер такі фокуси. Я не впевнена, що ці стосунки варто продовжувати. Занадто негарно чоловік чинить. Але залишати ще двох дітей без батька я теж не хочу. Не розумію, як розв’язувати проблему, що склалася, щоб і діти не пересварилися, і з чоловіком не розлучитися, і проблему з житлом вирішити.

Я соціальний працівник і просто хочу закликати людей до того, щоб вони не були такими черствими та байдужими. Зовсім недавно до нас в управління захисту дітей надали виклик про те,

Цю історію розповіли мені на винограднику трактористи. Виноробство заняття древнє, виноградники часто переходять з покоління в покоління. Іноді і разом з фамільними секретами. Бувають роки неврожайні, і господарі, особливо приватних

Моє життя перетворилося на фарс. На цей момент мені 35 років і я самотня. Стосунків справжніх у мене ніколи не було. У школі мене гнобили через криві зуби, зайву худорлявість