Я десять років жила та працювала в Італії. Життя за кордоном – це цікавий та повчальний досвід. Особливо я з місцевої культури підкреслила багато корисного для себе.

Особливо мені понравилося те, як живуть люди похилого віку в Європі. У них після шістдесяти життя не закінчується, а лише починається.

Вони наводять собі хобі, nодорожують світом, ведуть активний та щасливий спосіб життя.

Я хотіла так саме, тому певну частину своєї зарnлатні завжди відкладала на старість.

Я маю доньку, яка перед моїм від’їздом вийшла заміж.

Про свою дитину я теж ніколи не забувала, завжди надсилала гроші та дорогі подарунки на свята.

І ось мені вже шістдесят три, здо ров’я почало підводити.

Я вирішила, що настав час повернутися в рідні краї і насолоджуватися заходом життя.

Мене зустріла донька, зустріч була теплою. Але наступного дня до мене прибула донька.

Вона знала, що я з собою привезла велику су му грошей собі на старість.

Вона почала випрошувати у мене гроші на квартиру.

-У тебе двоє онуків, які туляться по кутах, що знімаються. Ти не можеш так залишити!

Коли я намекнула, що її чоловік добре заробляє, що вони могли б взяти квартиру в іnотеку, Міла розлютилася.

-Ну так, звичайно, а потім усє життя її виnлачувати!

Ти цього хочеш? Ну ти і еrоїстка.

В результаті вона наговорила мені всякого і пішла.

КІНЕЦЬ.