Для мене завжди рідні люди були на першому місці, я завжди вважала, що це і є моя опора в житті.

Ще відразу ж після закінчення школи я вступила на навчання до хорошого столичного університету.

А вже на третьому курсі навчання я познайомилася з хорошим хлопцем. Дмитро завжди міг підняти мені настрій і допомагав в складних ситуаціях, коли мені було важко самій, він виявився просто дуже хорошою людиною.

А вже через деякий час я зрозуміла, що вже не уявляю своє життя без нього.

А після закінчення навчання та отримання дипломів ми змогли швидко влаштуватися на досить таки хорошу роботу і почали самі орендувати окрему квартиру, щоб жити в ній разом.

Протягом наступних 4 років Дмитро зміг отримати перше підвищення на роботі.

Після цього ми з ним вирішили, що настав час купити вже власну квартиру в кредит.

Незабаром наша мрія, можна сказати, здійснилася і ми переїхали жити в нове житло та почали виплачувати кредит.

Однак через 2 роки я дізналася, що чекаю дитину, та ще й двійню.

Щиро кажучи, ми з чоловіком були тільки раді такому збігу обставин, адже і дійсно щиро хотіли стати батьками, це була наша мрія.

Згодом стало очевидно, зі зрозумілих на те причин, що нашій родині дуже не вистачає грошей, при чому досить суттєво.

Всі наші колишні заощадження та заробітки чоловіка йшли на виплату кредиту та на дітей.

Чоловік мій збирався шукати підробіток, а я планувала раніше вийти на роботу з декрету, а дітей ще маленькими влаштувати в садочок.

Однак зовсім нещодавно, ще й місяця не минуло відтоді, як до нас в гості приїхала моя мама.

Ми з нею не часто спілкувалися, але після народження онуків вона вирішила, що зобов’язана їх хоча б побачити.

Моя мама, відколи я вийшла заміж, більше стала жити своїм життям, мною і моєю сім’єю, на жаль, вона цікавиться не дуже.

Після того як мама познайомилася з близнюками я повела її на кухню, щоб пригостити чаєм та печивом.

Під час нашої з нею розмови вона зізналася мені, що недавно в її житті відбулася дуже радісна подія, про яку вона ще нікому не розповіла.

Їй у спадок дісталася двокімнатна квартира в столиці від рідного її дядька, з яким вона вже давно не спілкувалася.

Виявилося, що моя рідна мама вже пів року тому звільнилася зі своєї роботи, вона сидить вдома і живе за рахунок здачі цієї квартири в оренду і досить таки добре живе, з її слів.

Більше того, виходить мама вже встигла зібрати грошей і збирається в наступному місяці поїхати на відпочинок в Португалію.

Щиро кажучи, я була і здивована, і засмучена водночас від таких новин. Зізнаюся правдиво, що не могла щиро за маму свою порадіти за обставин таких.

Мене щиро здивувало, що мама до цього нічого мені не говорила про отриману нещодавно спадщину.

Увечері я розповіла про це своєму чоловікові. Через деякий час він запропонував поговорити з мамою, щоб вона допомогла вирішити наші фінансові труднощі.

Чоловік пропонував, щоб мама віддавала половину доходу від здачі квартири на виплату нашого кредиту по квартирі, адже ми дійсно не справляємося самі, нам ну дуже складно на сьогоднішній день.

Другий варіант полягав в тому, щоб продати цю двокімнатну квартиру і купити однокімнатну, а грошову різницю віддати нам, щоб ми швидше виплатили кредит. І в мами залишиться квартира для здачі в оренду, так буде добре усім.

А вже наступного дня я розповіла мамі про наші фінансові труднощі, що нам не завжди на продукти навіть вистачає останнім часом і скромно попросила нам хоч чимось допомогти.

Потім розказала їй два варіанти, які ми з чоловіком придумали, сказала, чи вона не могла б нам трішки допомогти у такий складний для нас час.

Однак вони усі два категорично не влаштували мою маму. Вона сказала, щоб ми самі вирішували свої проблеми і не розраховували на її допомогу.

Ненька каже, що вона повинна встигнути побувати ще в багатьох країнах, вона вже запланувала це, тому їй зараз теж дуже потрібні гроші.

Після такої складної розмови зі своєю мамою я ще більше засмутилася, думаю зрозуміло чому.

Рідна мати хоче красиво жити, але не готова допомогти своїй доньці і внукам в скрутну хвилину.

Чому і коли вона стала такою чужою та байдужою до нас? Адже вона теж старіє і незабаром їй теж буде потрібна наша допомога.

Я вже для себе вирішила, якщо вона не допоможе нам зараз, то я також відмовлюся допомагати на старості років. Так їй і скажу.

Чи правильно це буде?

КІНЕЦЬ.