– Денисе, ходи-но до мене сюди! – гукнула Олена Петрівна свого онука.

За мить хлопчик прибіг у кімнату й здивовано став на порозі.

– Давай-но будемо з тобою ялинку прикрашати, – посміхнулася старенька, відкриваючи картонну коробку з іграшками.

Вони взялися прикрашали ялинку.

– Ну, що, Денисе, ти придумав новорічне бажання? – запитала онука старенька.

– Ні, бабусю, не придумав, – байдуже відповів онук.

– І не буду навіть придумувати! Я взагалі, жодних бажань загадувати більше ніколи не буду!

– Чому ж це?! – ахнула Олена Петрівни.

Старенька здивовано дивилася на улюбленого онука, не розуміючи, що він таке говорить.

– А тому що мої бажання все одно не збуваються… – відповів онук.

– Не збуваються? – здивовано перепитала бабуся.

– Ні-і, – Денис почепив чергову іграшку на колючу гілку. – Я вже три рази ці бажання загадував, а вони ще жодного разу не збулися. Значить, це все казки, бабусю!

– Дивно, – Олена Петрівни теж почепила іграшку на ялинку, і хитро подивилася на онука. – А мої бажання завжди збуваються.

– Всі-всі?! – здивувався Денис.

– Ага.

Онук з недовірою глянув на бабусю.

– А чому тоді у мене нічого не виходить?

– Не знаю, – знизала плечима бабуся. – Може, ти неправильно щось робиш? Ну, скажи, ти про що бажання загадуєш?

– Не скажу, – похитав головою онук.

– Чому?

– Тому що це таємниця. Це ж мої бажання.

– Ну, вони хоч добрі?

– Звісно, – невдоволено зітхнув Денис. – Вони дуже добрі, бабусю. Тому я й образився.

– І на кого ж ти образився?

Онук зі смутком в очах глянув на бабусю, і знизав плечима.

– Може ти все-таки не ті бажання загадуєш? – не вгавала та. – Може, вони в тебе надто дорослі?

– А що, хіба мені не можна загадувати дорослі бажання? – невдоволено пробурчав Денис.

– Можна, мабуть. Але вони виконуються тільки тоді, коли ти й сам дорослим станеш.

– Чому це?

– Ну як чому? Ось, припустимо, ти загадаєш, щоб у тебе з’явився величезний справжній мотоцикл. А в тебе ж зараз немає ні посвідчення водія, ні сил, щоб таким мотоциклом керувати. Хіба можна прямо зараз здійснити таке бажання?

– А чому ж не можна? – обурився внук. – Не обов’язково ж на нього одразу сідати і їхати. Якби він у мене завтра з’явився, то я б просто милувався.

– А де ти його зберігатимеш? На балконі?

– Я не знаю де, – розгубився Денис. – І взагалі… Я ж не винен, що я мрію про мотоцикл!

– Ну, й мрій на здоров’я. Але бажання таке збудеться, тільки коли тобі виповниться років двадцять, і ти складеш екзамен з водіння.

– Прямо таки обов’язково виповниться? – здивувався онук.

– Звісно. Якщо ти на той час чогось не наробиш, тобі не можна буде мати мотоцикл.

– А що я можу наробити?

– Ну, мало що… – знизала плечима бабуся, продовжуючи прикрашати новорічну ялинку. – Та й дуже можливо, що ти на той час у мотоциклах вже й розчаруєшся.

– Я ніколи в них не розчаруюсь! – впевнено вигукнув Денис, а потім раптом з цікавістю подивилися на бабусю. – А ось цікаво, бабусю, які бажання ти загадуєш? Чому це вони у тебе постійно збуваються?

– Ох який хитрий, – засміялася бабуся. – Сам про свої бажання не говориш, а хочеш, щоб я тобі розповіла.

– Ну, бабусю, ну, будь ласка. Ну скажи. Я нікому не скажу. Чесне слово. У чому твій секрет виконання бажань?

– Ну, гаразд… – бабуся підійшла до внука, й обійняла його. – Я весь час прошу одне й те ж саме – щоб у нашій родині всі були живі й здорові, і жили в достатку.

Денис із подивом подивився на неї.

– Стривай, бабусю, ти що, про інших, чи що, своє бажання загадуєш? Про нас з мамою й татом?

– Ну так.

– І щороку – одне й те ж саме?

– Ага. Щороку.

– А для себе?!

– Що для себе?

– Ти що собі загадуєш?

– Для себе? – бабуся посміхнулася. – Так якщо в сім’ї у всіх буде все добре, мені ж тоді теж буде добре. Навіть краще буде, аніж усім вам. Тому я живу і тішуся.

– Але ж для себе ти щось хочеш? Щось, таке… Дивне… Дороге…

– Так у мене все давно є.

– Все все? – ще більше здивувався онук.

– Ага.

– Але ж мотоцикла в тебе немає.

– А навіщо він мені? Ось коли ти виростеш, він у тебе з’явиться, і ти мене один раз покатаєш. Так же ж?

Онук не зводив здивованих очей зі своєї бабусі.

– Ти, значить, бабусю, найхитріша. Тобі добре, коли в інших добре… Значить, у тебе радість за рахунок інших, так?

– Ага! – засміялася бабуся. – Точно, за рахунок інших! Чим більше радості в інших, тим мені й радісніше.

– От би й мені так навчитися, – раптом зітхнув замріяно Денис. – Щоб і я радів, як ти.

– Навчишся ще… – ще міцніше обійняла бабуся онука. – Обов’язково навчишся.

– Гаразд… – прошепотів онук. – Тоді і я теж загадаю цієї ночі щось таке… Бажання для інших… І особливо для тебе… Гаразд, бабусю?

– Ну як хочеш. Це ж твоє бажання. І ти його нікому не говоритимеш. Тільки небу.

– Ага… – посміхнувся Денис. – Тільки небу. А для інших це буде таємницею. Хороша така в мене буде таємниця… Несподівана таємниця…

КІНЕЦЬ.