Денис поїхав на заробітки за кордон. Не було його вдома вже пів року.

Вероніка Миколаївна варила на кухні борщ, коли задзвенів її телефон.

– Мамо, привіт! – почувся у слухавці голос Дениса. – Ти вдома? Я зараз буду!

Вероніка здивовано відклала телефон і тут же у двері подзвонили.

На порозі стояв Денис.

– Денисе! – мати міцно обійняла сина. — Ну, що ж ти не сказав мені, коли приїдеш?!

– «Приїдемо», точніше буде, мамо! Я не сам!

Вероніка глянула за спину сина і застигла від несподіванки.

– Це моя дружина Марійка.

За спиною Дениса стояла якась дівчина. Вероніка підійшла до неї і нерішуче обійняла.

– Ну, привіт, Марійко. Я Вероніка Миколаївна. Ну, якщо ти мені вже невістка, то можеш називати мене «мамою»…

– Здрастуйте, Вероніко Миколаївно!

– Ну що ж ти синку, не сказав, що одружився?

– Це такий сюрприз! А в нас і весілля ж не було, просто посиділи з тещею і Марійчиним братом увечері і все.

Вечеря була святковою, майже весільною. Прийшли друзі Дениса і сестра Вероніки, Тамара.

– Щось не подобається мені ця Марійка, – прошепотіла Тамара сестрі. – Такі Марійки не Денисів шукають, їх цікавлять якісь фігури побільше. Ну, подивися на цю пару. Наш Денис щупленький, скромний, як підліток. А ця цяця? Сидить, як королева, навіть до Дениса не присунеться і не подивиться на нього.

– Може соромиться?

– Та певно! – усміхнулася Тамара. – А з іншими в танцях обійматися вона не соромиться. Ніякої в неї любові до Дениса немає, чистий розрахунок!

– Який же ж тут розрахунок може бути? Ми ж не багаті.

– А ти подумай який розрахунок. Живете ви у великому місті, хоч і на околиці.

А вона з якогось малесенького села. Чим не варіант зачепитися за міського хлопця? Он подивись, яка вона шикарна, а Денис наш незграбний такий…

– Ну, годі тобі, – зупинила її Вероніка. – У мене нормальний Денис і нема чого тут свої здогадки вигадувати. Ішла б ти додому, провидице!

Настрій був зіпсований. Тамара все ж таки права – якщо подивитися на Марійку, то Денис явно простакуватий для неї.

Сидить хлопчик і дивиться з обожнюванням на свою дружину, майже облизується, а вона на нього нуль уваги.

Хоч би якось показала, що вона його любить, хоч би вдала…

– Ну, як тобі вона, мамо? – запитав Денис, коли гості вже розійшлися, а Марійка пішла спати.

– Якось усе це несподівано у тебе сталося. Ти як із нею познайомився?

– На дискотеці. На вихідних ходили у клуб, там я її й зустрів. Одразу сказав, що з міста, а вона просила розповісти, яке воно міське життя, так і почалися стосунки. Вона хоче тут вступити кудись вчитися…

– Зрозуміло, значить Тамара мала рацію – дівчинка діяла за розрахунком, – подумала Вероніка.

Подальші дні і ночі це підтвердили. До обіду Марійка не виходила зі своєї кімнати, а потім гуляла по місту до самого вечора, навіть коли Денис приходив з роботи.

– А чому Марійки нема? Ти вже вдома, а дружина десь гуляє?

– У неї однокласниця тут теж живе, ось вона їй місто й показує.

– І ти так спокійно говориш про це?

– Ну а що – вона має право, я ж працюю, мені ніколи.

А якось Вероніка все ж таки виказала невістці:

– Ти заміжня жінка, з’являйся хоча б вчасно до приходу чоловіка, та й вечерю пора б йому приготувати хоч раз!

– Ви знаєте, що я на правильному харчуванні! Я не можу готувати. А те, що я вечорами гуляю, так мені місто треба краще роздивитися…

…А ночі! Це було щось взагалі вже… Стіни тонкі і Вероніці мимоволі доводилося чути всіляке:

– Марійко, ну давай, га?

– Відчепись, мені недобре, та й взагалі, я сьогодні дуже втомилася!

– У тебе весь час таке. Це я втомився на роботі, але все одно хочу до тебе…

Іноді Вероніка спеціально вмикала телевізор, щоб не чути цього. Але сварка сталася, коли Денис почав поратися в документах.

– Що ти шукаєш? – запитала Вероніка сина.

– Документи на квартиру… Марійку треба прописати, вона збирається в інститут вступати.

– Вступати можна і без прописки, а я дозволу не дам, я власниця квартири!

– Мамо! – обурився Денис. – Ти розумієш, Марійка перед від’їздом виписалася зі своєї хати, у неї взагалі тепер ніякої прописки немає!

– Треба було думати головою! А ти відкрий очі – за прописку вона заміж виходила, а не за тебе! Вона тебе взагалі не любить і її поведінка це доводить!

– Вона мене любить, вона мені це щодня говорить!

– Ну, говорити можна все що завгодно! Але вона нічогісінько не зробила, щоб це довести! Їжу готую тобі я, перу теж я, вона тут як квартирантка безкоштовна, яка ще й вночі… Не хоче до тебе…

– А це вже не твоя справа! Вона просто часто слаба.

– Знаю я ці слабості!

– Мамо, пропиши її, будь ласка, я Марійці обіцяв.

– Перш ніж щось обіцяти, треба зі мною було порадитись.

Сварка була гучною, але без Марійки. Коли вона прийшла, то молодята закрилися в кімнаті і не виходили…

…А наступного дня Вероніці подзвонив незнайомий номер:

– Доброго дня! Ви Вероніка? Я Тетяна, мама Марійки, приємно познайомитися!

– Мені теж приємно…

– Сподіваюся, і розмова у нас буде на приємній ноті. Розумієте, Марійка закохалася у вашого Дениса, вони швидко одружилися, і Марійка виписалася з нашої хати. А ось зараз проблема чомусь виникла із пропискою, як так? Чому ви проти?

– Тому що вона мого сина не любить, і це видно!

– Розумієте, у неї характер весь у батька, така ж уперта, може й показала десь зубки. Але ж це не привід залишати її без прописки!

– А ви б побажали своєму синові таку ж дружину, яка його ігноруватиме у всьому?

На тому кінці дроту жінка занервувала, не знала, що відповісти.

– Ну й штучки ви, жителі міські, зовсім бездушні, тільки за своє багатство й тримаєтеся. Казала ж Марійці – не поспішай виписуватись.

Тетяна кинула слухавку. Увечері Марійка зібрала речі і пішла до своєї однокласниці. Денис благав її залишитися, плакав, але Марійка не здалася.

Ще довго Денис ображався на матір, звинувачував її у всьому, у тому числі й у розлученні, але через пару місяців притих…

…З того часу минуло близько двадцяти років. Денис знову одружився, У Вероніки вже двоє онуків.

А якось вона зустріла Марійку на зупинці, хоч і не одразу впізнала її – перед нею стояла повненька жіночка, скромно одягнена, а під руку її тримала дівчинка-підліток.

– Доброго дня, Марійко, – сказала Вероніка.

Та довго на неї дивилася, потім скривилася і недбало сказала:

– Здрастуйте! – і відійшла на два кроки в сторону.

– Хто це, мамо? – запитала її дівчинка.

– Та так, одна тітка, яка мені все життя зіпсувала… – сказала Марійка.

Вероніка зітхнула і поспішила додому.

– Вберіг же ж Господь від невісточки, – подумала вона і скрушно похитала головою…

КІНЕЦЬ.