День розлучення батьків я пам’ятаю досить чітко. Я тоді вже ходила до школи та чудово все розуміла. Увечері батько повернувся з роботи, і мама покликала його в іншу кімнату для серйозної розмови. Хоч двері та були зачинені, я чула, що батьки лаялися, кричали один на одного, а мати назвала батька зрадником. Після цього він швидко зібрав валізу, поцілував мене в щоку, а потім обернувся на прощання. Тато сумно посміхнувся, а потім пішов. З того часу я жодного разу його не бачила

 

Батько пішов від нас із мамою 30 років тому. Тепер він повернувся і просить спілкування. Папа стверджує, що весь цей час мати була проти наших зустрічей. Але я не можу її про це розпитати, бо мама вже не з нами.

День розлучення батьків я пам’ятаю досить чітко. Я тоді вже ходила до школи та чудово все розуміла. Увечері батько повернувся з роботи, і мама покликала його в іншу кімнату для серйозної розмови.

Хоч двері та були зачинені, я чула, що батьки лаялися, кричали один на одного, а мати назвала батька зрадником. Після цього він швидко зібрав валізу, поцілував мене в щоку, а потім обернувся на прощання. Тато сумно посміхнувся, а потім пішов. З того часу я жодного разу його не бачила.

Ми з мамою надовго залишилися вдвох. Спочатку вона взагалі перестала поводитися як раніше. Мені здавалося, що вона хвора, бо навіть мамина усмішка стала млявою і ледь помітною, а рухи дуже повільними.

Два тижні мама ходила на роботу, але не прибирала в хаті та не готувала їжу. Весь цей час ми трималися на моєму вмінні варити макарони та смажити яєчню. Зрештою, до нас у гості заїхала мамина сестра – тітка Оля. Вона була шокована маминою поведінкою і, у прямому значенні слова, гарненько її струснула.

– Іро, ти у своєму розумі?! Ти що робиш? Хіба можна так запускати себе? – кричала на матір тітка Оля.

– Олю, я нічого не хочу. Мені все набридло, – втомлено відповіла їй мати.

– Ти не маєш права так поводитися! У тебе є дочка, зрештою! Який приклад ти їй подаєш? – не заспокоювалася тітка Оля.

– Так, напевно, ти маєш рацію, – сказала мама.

Після цієї розмови тітка Оля прожила в нас цілий місяць. Вона допомагала мені робити уроки, годувала та заплітала коси. Вже за тиждень і мама почала цікавитися тим, як у мене справи.

Вона почала пекти пироги, як раніше, і навіть почала посміхатися. Загалом життя потроху налагоджувалося, і незабаром тітка Оля поїхала до себе додому. Про батька ми з мамою ніколи не говорили.

Спочатку я соромилася спитати в неї, що ж між ними сталося, а потім уже не було сенсу. До того ж мати дедалі більше пропадала поза домом, бо влаштувалася на другу роботу.

Вона поверталася, коли я вже спала. Навряд чи мама подавала на аліменти, тому що ми заощаджували кожну копійку і не могли собі дозволити навіть зайву пару туфель. Я намагалася допомагати матері по дому, а коли закінчила школу, сама пішла працювати.

Зараз маю свою сім’ю: коханий чоловік і 5-річна донька. Я дуже рада, що мама встигла з нею порозумітися, тому що в останні роки вона дуже скаржилася на серце.

Мені завжди здавалося, що вона так до кінця не розлюбила та не вибачила батьку. Вона ніколи не приводила додому інших чоловіків і навряд чи зустрічалася з кимось. Рана, нанесена чоловіком, так і не загоїлася, і в 63 роки мама заснула назавжди.

Час після того, як мами не стало я пам’ятаю як у тумані. Я не могла повірити, що вона пішла так рано. А за рік на моєму порозі з’явився батько. Попри те, що він сильно постарів, я одразу його впізнала.

– Доброго дня, доню! Як справи? – спитав він так, ніби не було цих 30 років розставання.

– Привіт. Дякую все добре. А як ти мене знайшов? – запитала я.

– Я був на квартирі у твоєї матері, і сусіди дали твою адресу. Я так радий тебе бачити! – сказав батько, посміхнувшись, і я відразу згадала його останню усмішку перед відходом.

Ми з татом випили чаю і відверто поговорили. Він розповів, що перші роки намагався помиритися з матір’ю, але вона не йшла на контакт і заборонила йому навіть наближатися до мене. А потім батько поїхав до іншого міста, дзвонив мамі, але вона, почувши його голос, кидала слухавку.

Татова розповідь виглядала і фантастичною, і правдоподібною водночас. З одного боку, якби він насправді хотів зі мною спілкуватися, то знайшов би спосіб це зробити.

З іншого боку, мати була дуже сувора і цілком могла заборонити батькові з’являтися у нас на порозі. Хай там як, перевірити цю інформацію я не зможу.

Тепер переді мною стоїть дилема: повірити татові чи ні. Досвід підказує мені, що батько не по душевній доброті вирішив відновити спілкування зі мною. З іншого боку, мені хочеться, щоб його повернення було пов’язане з тугою за донькою та бажанням все виправити.

КІНЕЦЬ.