Ранок неділі у нас розпочався по-особливому – сваркою!

– Де мій мед? – кричав Микола з кухні так, що сусіди могли почути – Хто його з’їв?

Ще у суботу чоловік попросив на сніданок у дружини Олени його улюблені млинці з медом. Звісно, Олена любила чоловіка, тому не могла йому відмовити у такій радості. Прокинулась спеціально раніше й поспішила стати до приготування.

От лише коли вже й чоловік та донька зі свекрухою прокинулися й сіли за смачний сніданок, то виявилось, що банка з медом на поличці була порожньою.

– І як мені тепер це їсти? – запитав Микола так, ніби інших варіантів, окрім залишитися голодним – просто не було.

– Любий, у нас ще варення є, може з ним спробуєш?

– Яке ще варення, Олена?! Може ти мені ще запропонуєш млинці зі згущеним молоком їсти? Тоді вже й не шкодуй і сала з хлібом дістань! Оце вже смакота буде! Де я ж ще б таке скуштував би, як не дома? Не треба мені ніякого згущеного молока та варення! – після цього чоловік замовкнув на мить, а після ще голосніше й ображеним тоном продовжив – От вирішив хоч раз на рік порадувати себе млинцями з медом! І тут невдача! Все життя – суцільна катастрофа!

Після такого довгого монологу чоловік обернувся й почав трагічно дивитися у вікно, доки його мама намагалась заспокоїти чоловіка ніжним поглядом, а розгублена Олена лише й повторювала: «І де ж воно могло зникнути?» І тоді ще й здогадатися не могла, що винуватець зіпсованого сніданку – свекруха! Цілий тиждень вона повільно їла мед й одного дня банка виявилась порожньою, тому вона помила її й поставила на місце, мов нічого і не сталось.

Чому ж свекруха вирішила змовчати, що саме це вона зробила? Та за інших обставин вона б легко зізналась, а тут і син, і невістка такі засмучені, от і злякалась чомусь. Не зчулась, як її язик зрадницьки заговорив: «Може то це наша Маринка ласувала медом, доки ніхто не бачив?»

Промовивши це, бабуся усвідомила, що звинувачує безневинну дівчинку і вже відчула укол сорому, коли помітила, як Микола з Оленою строго поглянули на Маринку.

– Мамо, я меду не їла, чесно! – відповіла ображено Марина.

– А хто ж ще міг його з’їсти? – знову почувся голос свекрухи. Вона розуміла, що тепер має продовжувати «гнути лінію до кінця», а сама у думках перепрошувала перед онучкою, обіцяла, що все, що забажає – придбає їй!

Від такого напору дорослих Маринка не стрималась й розплакалась, тоді вже й тато перестав злитися.

– Доню, не плач, все добре, ну з’їла, з ким же не буває!

– Але ж тепер ти не матимеш чого їсти!

– Не переживай, мама зараз варення дістане і ми всі смачно поїмо!

Після сніданку свекруха відправилась до онучки на серйозну розмову про те, що незабаром у неї буде та сама лялька, про яку вона мріяла.

– Бабусю, невже ти думаєш, що тепер однією лялькою від мене відкупишся? Я цілий тиждень спостерігала, як ти їси мед і не видавала тебе. Ця справа набагато серйозніше.

– І чому ж ти тоді їм за столом не розповіла правду?

– А навіщо мені розкривати таємницю моєї бабусі? Я ж не зрадниця!

– Ох, моя ти квіточка… – ще хотіла вихваляти далі свекруха Маринку, але та її зупинила.

– Годі, бабусю, я маю показати батькам, що відчуваю сором, тому ти йди до себе, а я поки подумаю, що ж я хочу отримати від тебе у подарунок! Поговоримо ввечері!

Свекруха радісно й полегшено зітхнула і відправилась у свою кімнату, аби дістати заначку й перерахувати все!

КІНЕЦЬ.