— Ой, ну просто цирк із цим подарунком. Усі пересварилися, мені всі нерви витріпали, пропала вся радість від купівлі, та ще й донька тепер уся в образах. Про невістку — не знаю, а донька — точно.

Вероніка Семенівна приїхала на дачу до подруги відпочити, розповісти останні новини, поскаржитися на родичів, тим паче що є причина.

— Маєш повне право себе потішити. Навіть не думай ні про що й уваги не звертай, давай, нехай і з запізненням, але за твої дві п’ятірки, — підіймає подруга келих «із чаєм».

Вероніці Семенівні 55 років виповнилося майже три тижні тому. Живе жінка зараз сама. Синові 33, одружений, 25-річна донька заміжня. У доньки із зятем дітей іще немає, збирають на своє житло, живуть поки що на орендованому, дитинку в чужу квартиру не наважуються завести.

У сина дітей двоє, дружина в другому декреті поспіль, квартира однокімнатна, в іпотеку куплена в перший рік шлюбу, 7 років тому. Невістка на Вероніку Семенівну косо поглядає, напевно, вважає, що мама чоловіка могла б житлом і помінятися. У її мами ще дві молодші доньки, тому від мами вона таких жертв не вимагає, а свекруха «жирує у двокімнатній сама».

Вероніка Семенівна мінятися не бажає, вона б і доньці не поступилася: з якого дива? Нехай наживають своє, а вона досить у своєму житті настраждалася, залишившись удовою з двома малолітніми дітьми на руках, добре хоч чоловік, колишній у 90-ті бізнесменом, встиг на неї двокімнатну переписати перед тим, як згинув.

Чоловік просто пропав, ніби й не було людини. Через належний термін його визнали неживим. Від бізнесу ще за життя чоловіка мало що залишалося — чи то за борги, чи то просто так, але активи в нього відібрали. Історія мутна, Вероніка Семенівна тоді дуже переживала і за себе, і за дітей. Слава богу, їх не зачепили, а права качати й чогось там дошукуватися не стала.

Працювала, ростила дітей, важко було. Часом не те що на обновки, на їжу грошей не було. Рятували батьки, які жили в сільській місцевості. Тож про те, як труси зашивати й колготки штопати, та як із курки готувати кілька страв на тиждень — жінка знає багато.

— Чоботи до зими задумаю купити, а тут — то в доньки немає куртки, то син кросівки порвав просто вщент, так і бігаю в осінніх. А там уже й зима закінчується, прикро і купувати, — згадує Вероніка Семенівна.

Зараз, звісно, вже набагато легше: і діти виросли, і вона роботу поміняла 10 років тому, і часи змінилися, що не кажи. Свій 55-річний ювілей жінка широко відзначати й не збиралася.

Удома? Клопітно, та й родичів багато, дорого вийде. У ресторані — тим паче. На роботі чай із колегами попила, удома бутерброд з ікоркою з’їла, і вистачить.

Дітей заздалегідь про своє рішення сповістила, як вважає, вони зітхнули з полегшенням: подарунок не купувати, можна не витрачатися, просто маму телефоном привітати й усе.

Свати і з одного боку, і з іншого, теж телефонними привітаннями відбулися. З мамою зятя в жінки взагалі все складно — та її активно ревнує до чоловіка, так і дивиться, якщо траплялося перетинатися, а чи не стріляє Вероніка свекру доньки очима.

Але собі, коханій, жінка подарунок вирішила все ж купити. Давно мріяла про золотий ланцюжок із кулончиком.

Пригледіла симпатичний, та й виклала за все 24 тисячі заощаджень. Додому принесла — милувалася довго, на роботі похвалили — зі смаком вибрала, гарно виглядає. І задоволена Вероніка Семенівна ходила аж цілий тиждень.

А потім про купівлю дізналися діти та їхні нові родичі. Син нічого не сказав, невістка закусила губу, сказала, що їм, іпотечникам у декреті, батькам двох дітей, які тягнуть від зарплати до зарплати, такі покупки не по кишені. Та й хто зараз купує золото, це вчорашній день, біжутерія краща.

— А я й носила біжутерію, — знизала плечима Вероніка Семенівна. — Довго-довго. Поки двох дітей сама ростила, а всі тоді ходили в золоті. А мені не до золота було. А зараз я заробляю, діти в мене виросли, маю право. На моду мені взагалі начхати.

— Невістка щось пробурмотіла щодо того, що мені, схоже, начхати взагалі на всіх, і на онуків власних, теж, — усміхається Вероніка Семенівна. — Син на неї гримнув, вона голосно дверима гримнула, пішла на кухню. На тому й скінчилася справа. А в доньки все набагато гірше пройшло.

— Та вже, мамо, — похитала донька головою уїдливо. — У кого хліб черствий, а в кого й перли дрібнуваті. Так? Ми ніяк на своє житло назбирати не можемо, а ти скоро й діаманти у вуха встромиш?

— І встромиш, — знизала плечима Вероніка Семенівна. — Знаєш, це, насправді, не так дорого й коштує. З іпотекою, у всякому разі, не порівняєш. І взагалі, з чого ти взяла, що я купила? Може, мені подарували? — і кокетливо своєму віддзеркаленню в передпокої доньчиної орендованої квартири підморгнула.

У Вероніки Семенівни були стосунки після чоловіка, але заміж вона не хотіла, та й жити громадянським шлюбом не прагнула, загалом, так і залишилося, а зараз уже й не хочеться нікого поруч, хочеться спокою. Але фраза, кинута доньці, стала фатальною.

Через тиждень Вероніка Семенівна опинилася в блоку в невістки, яка, дізнавшись про подарунок, почала перетрушувати онлайн-банк чоловіка, підозрюючи, що подарунок мамі подарував саме він.

І знайшла якісь невраховані 8 тисяч. У доходах вони є, а у витратах — немає. Витрати дружина сина ретельно записує, напевно, вважає, що від цього в них грошей додасться.

— Я їй одразу сказав, що твої прикраси дорожче коштують, але тепер вона вважає, що ми із сестрою скинулися. А взагалі, їй начхати вже на прикрасу, вона думає, що я 8 тисяч на коханку спустив, загалом, пекло. Сплю тепер на кухні, — скаржився син.

— Вони потім помирилися, гроші знайшлися, щоправда, переді мною ніхто не вибачився, але це дрібниці, — усміхається Вероніка Семенівна.

— Після їхнього скандалу дні три минуло, а до мене сваха ввечері навідалася. Навіщо? Поговорити «по-жіночому»: навіщо я її сім’ю руйную, з її чоловіка собі такий дорогий подарунок стягла.

— Он як! Теж чи що баланс сімейний не зійшовся? — сміється подруга.

— Не знаю, що вже там не зійшлося, але я маму зятя послала, ледь не силою довелося з квартири випихати. Ну і понеслося, зять образився за маму, донька — за чоловіка. А я сказала, що знати не хочу родичів їхніх других половин.

Ось так, банкету не було, а скандальчик все одно трапився, — посміюється Вероніка Семенівна, розстібаючи замочок ланцюжка й опускаючи прикрасу в келих напівсухого «чаю» — обмити ж треба, а то не обмили — он воно, що вийшло.

Звідки в родичів узялося відчуття, що доросла жінка не має права витрачати власні зароблені гроші на себе, а повинна всіляко допомагати дітям, навіть якщо вони вже стали самостійними?

І чому люди, які мають власні сімейні проблеми, намагаються знайти їх причину в чужому щасті?