– Давай замовимо зелені шпалери, – сказав Микита дружині. – Ти розумієш, що зелені шпалери взагалі не підходять до кольору підлоги? От зовсім. Давай хоча би бежеві. І то більше толку, – відповіла Віта. – Але мама не любить бежевого кольору. – Зате твоя мама любить безкоштовний ремонт, – ображено сказала Віта – це її вже давно злило

-Давай замовимо зелені шпалери, – сказав чоловік.

-Ти розумієш, що зелені шпалери взагалі не підходять до кольору підлоги? Ось зовсім. Давай хоч би бежеві. І то більше сенсу.

-Мама не любить бежевого кольору.

-Зате твоя мама любить безкоштовний ремонт, – ображено сказала Віта. Це, до речі, давно її злило.

Мама чоловіка їм якось натякнула, що непогано зробити в неї вдома ремонт. Віта промовчала. А чоловік зацікавився цією ідеєю. Адже ремонт для мами.

Віта була проти.

Але промовчала.

Все-таки це їхня справа. Якщо треба, то треба. Хай робить. І Віта погодилася на це все. Хоча мама чоловіка одразу продемонструвала, що її цікавлять лише гроші та допомога. Все. Ніяких “дякую”. Лише перелік завдань.

-Не безкоштовний, а ремонт від сина, – відповів Микита.

-Угу.

Віта дуже хотіла б відповісти. Безкоштовно вона любить. Безкоштовний. Тому й натякала Микиті постійно. Це ще добре. Ось, якщо мамі щось не сподобається, їх явно змусять переробляти.

І Віта не помилилась.

Коли вони з Микитою закінчили ремонт, лише тоді повернулася його мама. Оглянувши нововведення, вона дивно похитала головою і видала:

-Якось погано все. Шпалери точно не такого кольору, як я хотіла б. Шафки якось криво зібрані. Про кухню я взагалі мовчу. Там усе так погано зроблено, що хоч до суду подавай.

-На кого? – Не витримала Віта. – На сина, який зробив все це за своїм бажанням?

-Я ж пожартувала, Віта. Це так образно.

Розмова припинилася. Мама залишилася у поганому настрої. Віта розуміла, про що йдеться. Свекруха очікувала, що буде зроблено найшикарніший ремонт ледь не за кілька мільйонів, але побачила звичайний. Так, новий і красивий, але бюджетний. Це їй не сподобалося.

Віта і Микита не мали такої кількості грошей, щоб робити все так, як хотіла його мама. Зробили, як змогли. Могла б хоч “дякую” сказати, таки вони старалися.

-Мама не рада, – сказав Микита Віті після розмови з мамою.

-А коли вона рада?

-Хотіла краще.

-У нас немає таких грошей.

-Зате у банках дають кредити, – свекруха з’явилася у проході несподівано. Віта була впевнена, що та не чує цієї розмови. – Заради мене могли б і взяти трошки. З часом виплатили б, я б допомогла.

Все. Віта вирішила, що мовчати більше точно не буде, але Микита її випередив:

-Мамо, ти знаєш, що я не став би брати ніякі кредити. Я взагалі до цього не дуже добре ставлюся. Тим більше, заради ремонту. Тут гарно? Якісно? От і все.

-Хоч би на кухні переробіть.

Мама вийшла.

-Микито, тобі не здається, що вона знахабніла?

-Ну, ти знаєш, що мама має складний характер.

-Угу.

У магазині з матеріалами для ремонту сьогодні була черга. Там щось зламалося, тож людям довелося довго чекати. Віта тримала в руках новий килимок, а Микита ще матеріали для ремонту. Начебто небагато, а все одно вийшло майже на 3 тисячі. Одне, інше, третє. І так, мабуть, продовжуватиметься нескінченно, поки свекруха не набридне.

Раптом Віта зупинилася.

-Стривай, ти ж сказав, що із зарплати грошей вже не залишилося?

-Ну так, довелося трохи грошей у борг взяти.

У Віти він просити не став. І так її прибуток зараз йшов на всі їхні спільні потреби.

-Досить! – Віта просто залишила все, що тримала в руках на найближчій полиці. – З мене вистачить цього ремонту. Кому треба, той хай і купує! І того що ми зробили достатньо. Нехай твоя мама ще спасибі скаже. Кредити – ну ні це вже занадто! І навіть не сперечайся, – Віта пішла до виходу.

Микита схиливши голову мовчки побрів за нею. Хоч це й мама, але і справді залазити в борги це вже занадто…