Відмінно відчула на собі, що означає бути людьми «з різних світів». Мій наречений із заможної і благополучної сім’ї. Можна сказати, народився із золотою ложкою в роті.

Я – просте дівчисько з околиць. Батьки прості робітники, які не змогли нажити незліченних багатств і ростили дітей, як могли.

У нього елітна освіта мало не з горщика, у мене звичайний садок, школа, університет середньої руки. У нього відпочинок на найкращих курортах, а я всього два рази була на морі.

Така ось історія Попелюшки, але я не впевнена, що в моїй казці буде щасливий фінал. Ми ще не одружилися, а я вже не розумію, як поводитися і залагоджувати розрив між сім’єю нареченого і моєю.

Познайомилися з нареченим у ресторані, де він відпочивав, а я працювала. У тому закладі цінник набагато вищий за середній, тому найчастіше там відпочивала дуже забезпечена публіка.

Відпочивав там і наречений зі своїми приятелями. Один із них напився до несамовитого стану, посварився з друзями і кинувся з-за столика, а я повз нього з тацею йшла. Він мене збив на підлогу.

Усі тарілки на підлозі, я на підлозі, ще й поранилася. Частина друзів побігла за неадекватом, а наречений присів до мене і став піднімати.

Потім дочекався мене після зміни, вибачався, запропонував довезти до дому. Так почалася моя персональна казка. Я таке в низькопробних сльозливих серіалах бачила: багатий хлопець і проста дівчина.

Але роман розвивався, ми з’їхалися, він був ввічливий, що особливо запаморочувало голову. Роботу я змінила, наречений прилаштував за знайомством в інший ресторан, але вже не офіціанткою: якраз за освітою, вона у мене у сфері ресторанно-готельного бізнесу.

Змінився мій гардероб, та й зовнішній вигляд узагалі, тому що я почала ходити по косметологах, стилістах, масажистах – те, чого мені хотілося, але було не по кишені. Я хотіла вірити, але не вірила, що казка в один момент не закінчиться: надто вже все йшло добре. Думала, що хлопчик пограється і кине, а він із сім’єю познайомив і зробив пропозицію руки і серця.

Якесь відчуття невагомості мене накрило. Десять років тому я навіть не мріяла про такий розвиток подій, бо була реалісткою. Ну, де я: а де багаті наречені?

Але той же самий жених мене і приземлив. Я не знаю, як ставитися до його слів. З одного боку, він нібито проявив турботу про моїх близьких, подумавши про те, що мені й на думку не спало.
З іншого ж боку: це моя сім’я. Інших батьків і братів і в мене не буде. Вже які є. Мені за них не соромно, я не хочу відхрещуватися від свого минулого.

Ми готуємо весілля, яке буде на досить високому рівні. Там будуть родичі нареченого, їхні якісь близькі друзі. А всі ці люди не мого рівня: це я прекрасно розумію.

У мене якось друзів особливо не залишилося: більшість загубилася ще до зустрічі з нареченим. Ті, що є, явно не зрадіють такій тусовці, де на тебе дивитимуться, як на вошу, але їх я кликати й не хотіла, молоддю планувалося гуляти окремо.

А ось присутність моєї сім’ї я вважала обов’язковою. Для мене навіть питання не стояло – кликати їх чи не кликати. Але наречений мене спантеличив своєю пропозицією.

– Давай твоїх на весілля кликати не будемо: вони не впишуться і їм буде некомфортно, – запропонував він мені, ласкаво погладжуючи по руці.

Я завмерла. Наречений почав мене переконувати, що у мене чудові батьки, але на весіллі будуть люди не їхнього кола, що змусить мою сім’ю весь вечір перебувати в напрузі.

Коли я знайомила нареченого з ними, він не виявив якогось снобізму, по-свійськи спілкувався з братами, хвалив мамине куховарство, про щось зачепився язиками з татом. А тут – не кликати на весілля. І якщо я скажу таке батькам, вони за будь-якого розкладу підтримають цю пропозицію: аби не посварити мене з нареченим. Стануть розповідати, що й самі хотіли запропонувати, але не хотіли образити.

Але мені на своєму весіллі не бачити жодного близького обличчя теж не хочеться. І їх бентежити не хочеться. Я взагалі не розумію, що мені робити. І не знаю, як сприймати пропозицію нареченого. Чи то як щиру турботу, бо мені таке й на думку не спало, чи то як небажання ганьбитися такою ріднею.

КІНЕЦЬ.