-Ліза, а давай одружимося! – зненацька запропонував Володимир своїй дівчині.

Ліза здивовано подивилася на нього, опустила очі і відповіла:

-Можна, я подумаю про це? Ти не проти?

-Лізо, ну що тут думати? Ми вже так довго зустрічаємось. Жити ти зі мною просто так не хочеш, отже, хочеш заміж! Це ж всім зрозуміло!

Вони справді зустрічалися вже два роки. Володя був старший на п’ять років, він працював у престижній фірмі, добре заробляв, а Ліза була на останньому курсі інституту.

Він уже не раз пропонував переїхати до нього. Жив він у власній двокімнатній квартирі у спальному районі.

Начебто – що ще потрібно для щастя? Коханий чоловік, дах над головою, романтика у стосунках була, але Ліза не хотіла за нього заміж. Кохала, але не хотіла. Тільки не знала, як йому все пояснити.

Вона була скромною дівчиною. Ні, собі ціну вона знала, могла відстоювати свою думку у важливих для неї питаннях, але з Володею було складно часом впоратися.

Ліза жила в гуртожитку в кімнаті зі своєю найкращою подругою. Їм обом було комфортно й весело разом. Так, іноді їй подобалося залишатися у Володимира з ночівлею, адже вони обоє вже були дорослими, але останнім часом все частіше вона їхала додому.

Володя все не міг зрозуміти, що їй не подобається, чому вона не хоче спати в нього, обіймати всю ніч, чому тікає?Він же ж готовий зірку з неба дістати для неї!

Він був серйозно налаштований. Багато чого йому подобалося в його Лізі, але в останні тижні все частіше відчувалася прохолода, яка раз у раз пробігала між ними.

І от він зважився зробити пропозицію. Цілий тиждень Володимир думав, як краще піднести такий бажаний сюрприз, а вона ще й носом верне. Подумати збирається? Як так?

-Володю, я ж сказала, мені треба подумати…

-Лізо, ти мені прямо скажи, що не так! Дуже тебе прошу. Просто скажи як є. Що тобі не подобається?

-Ти справді хочеш знати?

-Звісно хочу! Я одружитися з тобою зібрався, а ти думати хочеш! Я вже не знаю, як на все це реагувати!

Ліза опустила очі, подумала трохи, а потім подивилася на нього і зізналася:

-Вся справа в тому, що ти завжди дуже рано прокидаєшся!

Володимир не зрозумів, чи він правильно розчув.

-Щоо?! А це ще тут до чого? – здивувався він.

-Іноді мені важко з тобою через це. А одружитися – це ж серйозно! Нам доведеться щодня жити разом. Я переживаю, що надовго мене не вистачить.

Я люблю ввечері погуляти в парку або подивитися фільми якісь, а ти спати йдеш о десятій вечора кожен Божий день. Знаєш, як складно заснути о десятій, якщо звикла лягати опівночі? Дуже складно, та й прокидатися потім о шостій, чи сьомій ранку теж не солодко.

-Ти тому від мене постійно їдеш додому?

-Не завжди, а останнім часом. У мене була сесія, я казала тобі, що мені важливо висипатись хоча б на вихідних, але ти мене й слухати не хотів.

Тільки й казав: «Все життя проспиш!».

А мені треба, розумієш, хоч іноді висипатися. Ти мені дуже подобаєшся. Навіть більше, я люблю тебе, але останнім часом я починаю розуміти, що є дуже багато всього, у чому ми різні. Але якщо є речі, з якими готова примиритися, то розлучитися зі сном до кінця життя я не хочу і не можу. Мені фізично треба висипатись хоч іноді. Розумієш?

-Лізо, у мене дві кімнати в квартирі. Могла б і раніше мені про це сказати!

-Так я й казала! Причому неодноразово! Тільки ти мене й чути не хотів. Тому й доводилося зустрічатися рідше, йти додому ночувати.

Мені подобається проводити з тобою час, але вставати рано я не хочу. Тим більше, у мене останній курс. Я на ранкові лекції, в принципі, не ходжу, у мене все здано. Тому мені й комфортніше жити в гуртожитку з Катериною.

-Лізо, ти ж розумієш, що ти жінка. Рано, чи пізно в тебе з’являться діти. Думаєш, вони дадуть тобі висипатись щодня? – не вгавав Володимир.

-Володю, так в тому й річ. Графік дітей залежить від їхніх батьків, а якщо тато жайворонок, а мама сова, то й діти не розумітимуть. Я теж думаю про майбутнє. Розумієш, мені здається, що якщо ми почнемо жити разом, то незлюбимо один одного з часом.

Ліза була сумна, але вона говорила правду. Він бачив це по її очах, але все одно був не згоден.

-Давай хоч спробуємо. Мені здається, я зможу підлаштуватись під твій графік. Я згоден, у вихідні спатимемо хоча б до дев’ятої.

-До десятої! – тихенько, але наполегливо сказала Ліза.

-Ні, ну це вже зовсім перебір!

-Зазвичай я сплю до одинадцятої, я й так на годину зменшила.

Володимиру все це не подобалося, але він не хотів її втрачати так просто. Тим більше через таку нісенітницю. Що ж хоче спати? Нехай висипається.

-Гаразд, до десятої. Сьогодні п’ятниця, ти залишаєшся в мене ночувати. Обіцяю, вранці не будитиму тебе! – впевнено сказав Володя, і Ліза вирішила спробувати.

-Добре, і лягаємо сьогодні пізніше. Домовилися?

-Гаразд, тоді я піду фільм нам пошукаю, а ти піди вечерю підігрій, а то вже, мабуть, охололо все.

На вечерю Ліза приготувала тефтелі з картопляним пюре. Їжа вже й справді охолола і вона пішла на кухню, все підігріти.

В душі вона навіть не сподівалася, що все вийде, адже надто добре встигла пізнати Володимира за ці місяці, що вони були разом.

Вони повечеряли, а потім лягли дивитися фільм, який знайшов Володя. Він давно хотів його подивитись. Все чекав, коли він з’явиться у доступі.

Але, на половині фільму він заснув, а Ліза сама додивилася його до кінця, адже було справді цікаво.

Потім вона прийняла ванну, зробила маску для обличчя, попила чаю перед сном. Спати лягла майже опівночі.

Вранці її розбудили гучні звуки, що лунали з кухні. Мабуть, Володя вирішив приготувати собі сніданок.

Спочатку вона спробувала не звертати на це уваги. Заплющувала очі і ніби засинала, але вже через кілька хвилин вона знову прокидалася, то від дзенькання тарілок, то від грюкання кришкою каструлі, то від кроків коханого.

Здавалося б, вона жила в гуртожитку, там ніколи не було тихо, але там вона чомусь чудово спала, навіть коли бувало шумно. У квартирі Володі їй це не вдавалося.

Вона не відчувала себе тут, як удома, адже навіть таке маленьке прохання як просто поспати у вихідний не могло бути почутим.

Звісно, ​​це його житло. Він має право робити все, що захоче, але чи має вона з цим миритися?

Здавалося б, тільки-но прокинулася, а в голові вже було так багато сумних думок. Заснути вже не виходило.

Ліза ледве встала з ліжка й пішла на кухню. Володимир справді щось готував. Тихенько грало радіо на підвіконні, довкола був якийсь безлад. Він одночасно готував плов, прибирав на кухні і мив холодильник. Все й одразу.

-Добрий ранок! – похмуро сказала вона, заходячи на кухню.

-Ти прокинулась! Добрий ранок! – радісно сказав він і поцілував її в щоку.

-Не зовсім. Ти мене розбудив!

-Але ж я пішов у іншу кімнату!

-Ага, тільки гримів посудом на всю хату.

-Лізо, ну а як ти хотіла? Щоб я ходив навшпиньки або тихенько сидів у куточку, поки ти спиш?

-Ні, я б хотіла, щоб ти спав поруч зі мною і обіймав мене. Щоб я прокинулася вранці, побачила тебе сонного і поцілувала тебе тихенько, а потім змогла вислизнути з ліжка і приготувати нам каву.

Як ти думаєш, що я роблю, коли ти засинаєш о десятій, а мені не хочеться спати?

Я якраз і ходжу навшпиньки. Телевізор дивлюся дуже тихесенько, щоб ти спокійно спав. Іноді йду у ванну, адже вона в іншому кінці квартири, намагаюся не шуміти!

-Лізо, я обіцяв дати тобі виспатись, от і пішов на кухню! Не можу я сидіти без діла так довго!

-Володю, я ж про це тобі й говорила. Не можеш і, мабуть, не зможеш…

-Що ти хочеш цим сказати? – ображено запитав він.

-Нічого. Просто не думаю, що нам варто одружуватися.

-Ти хочеш і далі просто так зустрічатись без надії на майбутнє? А потім що? Гостьовий шлюб? Це не для мене!

-Згодна, мені такий варіант теж не підходить. Володю, я зараз скажу дивну річ. Я не єдина жінка у світі. Причому серед нас теж є такі дівчата, які люблять рано вставати. Мені здається, що нам потрібні партнери із таким темпераментом, як у нас самих.

-Ти хочеш розлучитися? Через те, що я вирішив приготувати сніданок, помити плиту й холодильник? Ти сама себе чуєш? Та інша б мене на руках носила!

-Пробач. Але так більше не можу…

Ліза вийшла з кухні, повернулася до спальні, тихенько одяглася й пішла. Володимир був настільки засмучений, що навіть не став її зупиняти.

Вони не бачилися після того розлучення цілих три роки. Зустрілися вони одного разу випадково біля входу в супермаркет.

З ним була гарна молода дівчина, а з нею симпатичний хлопець. Обоє виглядали цілком щасливими та задоволеними життям. Вони мило привіталися і розійшлися.

Увечері Ліза отримала від Володі повідомлення:

-Ти була права, я знайшов свого жайворонка! Добре, що ми тоді розлучилися і не стали далі заважати один одному. Бажаю тобі щастя!

Ліза усміхнулася і видалила повідомлення, щоб його не побачив її чоловік Вадим. Іноді він був дуже ревнивим.

Але так, вона дійсно була права, адже вже тоді, вона все це розуміла.

Добре, що тепер вони були щасливі і не самотні!