– Звідки в тебе шуба? – Я тобі скільки разів казав: заощаджуємо, відкладаємо, – пробурчав чоловік, зайшовши у квартиру, і побачивши дружину в довгому дорогому одязі, на вигляд вона була явно натуральна.

Даша посміхнулася до себе, і повернулася до чоловіка.

– Тобі подобається? На мою думку, дуже гарна…

– Знімай і повертай у магазин, поки не пізно, – крижаним тоном промовив він.

– Ще чого. Це подарунок. Чека не було.

Тільки зараз Костя помітив, що у коридорі валяється великий пакет.

– Хто такий щедрий? Чи знову вигадуєш?

– Не знаю, – байдуже відповіла жінка, повертаючись перед дзеркалом. – Кур’єр приніс. Якщо чесно, то гадала, що це ти.

– Це не я. Напевно, кур’єр помилився, знімай.

– Ще чого! Мені подарували, не буду!

– Хто? Хто тобі міг її подарувати? – Мати твоя пенсіонерка? Не кажи нісенітниці. – Знімай, шукатимемо дарувальника.

– І не подумаю. Ти мені не можеш дарувати, прийматиму подарунки від інших.

Сварка тривала кілька днів. Даша носила шубу, не помічаючи, як нервує чоловік.

– Дашко, ти навіщо подарунки від інших приймаєш? – обурювалася сестра чоловіка. – Не розумієш, що про тебе говоритимуть? – Та й Кості це явно не приємно!

– Лізко, не лізь, куди тебе не просять. Це мої проблеми, хай кажуть, що хочуть. Натомість – мені тепло!
А Костя наступного разу подумає і, якщо я щось проситиму, не відмовить.

– Або піде, та залишить тебе одну з іпотекою та кредитами!

Даша лише махнула рукою. Куди він подінеться, він навіть баланс мобільного телефону собі не може поповнити без неї.

Костя та Даша були разом понад десять років. Іпотеку тільки оформили на Дашу, всі кредити теж були тільки на ній. Костя завжди відбувався стандартними фразами.

– Я там нічого не розумію, обдурять ще. – Іди сама, у тебе й кредитна історія є. У мене нічого, бо я ніколи не користувався кредитами.

Даша йшла, оформляла, а потім сама оплачувала. Костя давав грошей, але вони йшли на продукти, комуналку і так, по дрібниці. Решта йшла на рахунок, відкритий на маму Кості.

Так вони вирішили, бо знали, що свекруха не дасть їм просто так витрачати гроші. На них вони планували купити дачу.

Зима минула. З шубою чоловік давно змирився, принаймні намагався. Друзям та родичам, щоб було не соромно, сказав, що сам купив. А Даша лише посміхалася.

Ще б не посміхатися, така шуба коштувала понад шістдесят тисяч. Це Костя також перевірив.

Він навіть тоді сходив до консьєржа, і перевірив камери, переконавшись, що подарунок приніс дійсно кур’єр. Шукати магазин не було сенсу, зараз все купувалося через інтернет.

– Що ти удаєш, що все нормально? – злилася Ліза, і лаяла брата. – Піде вона від тебе, один залишишся.
Шуби просто так не дарують. За які заслуги вона її отримала? Думай, Костю! Думай!

– Не хвилюйся, – байдуже відповів брат. – Куди вона подінеться? Вона мене, як кішка любить.

– Ага. І як давно це ти вирішив? Сьогодні вона тебе любить, а завтра того, хто подарував шубку.
– Провчити тобі її треба.

– І як?

– Зіпсуй шубу, та викинь.

Костя тільки задумався про це, як у Даші з’явився новий подарунок. Дорогий телефон.

– Знову кур’єр? – Костя вже навіть розбиратися не хотів, дружина в нього такий просила на день народження, але він відмовив.

– Так, а що?

– І хто такий щедрий?

– А мені звідки знати, приніс кур’єр, – байдуже відповіла дружина, не помічаючи, як сердиться чоловік.

– Назад прибирай у коробку та пакет.

Крижаний тон не допоміг. Даша навіть не ворухнулася.

– Не заважай мені програми встановлювати.

Телефон не поверну, сам знаєш, мій старий працює через один раз. Ти ж мені не купив нового. Я ж казала, прийматиму подарунки, якщо мій чоловік не може таке собі дозволити!

– Може ти й жити підеш в інше місце? До того, хто тобі подарунки дарує!

На цей раз Костя не жартував. Він навіть спав у вітальні, відмовляючись заходити в спальню. Даша ж поводилася так, ніби нічого не сталося. Готувала вечері, зустрічала чоловіка, та дбала, як і раніше.

– Може вистачить дутися, – казала вона. – Скільки можна? Я все зрозуміла. Але навіщо відмовлятися, якщо мені ці речі задарма дісталися.

– Я не дмуся, – похмуро відповів чоловік. – Думаю, за скільки тебе можна купити?

Після цих слів Даша не розмовляла з чоловіком, і зачиняла двері спальні на ніч. Так пройшов місяць, другий.

Костя вже перестав давати гроші дружині. Фактично, вони жили тільки під одним дахом, але зовсім не спілкувалися. Бюджет став роздільним, продукти у холодильнику – теж.

Даша навіть комунальні платежі ділила навпіл, і писала у блокноті, який тепер служив переговорним пунктом.

Костя читав, та переказував потрібну суму. Якось заявилася свекруха, і зажадала пояснення:

– Він перестав переказувати гроші, – свекруха прийшла у гості, розуміючи, що щось у родині сталося. – Вже другий місяць ні копійки не переказав на рахунок, де гроші?

– Це його право. Він зі мною не розмовляє. – Уявляєте, він спитав, за скільки мене можна купити?

– Може розповісти йому вже час?

– І не подумаю, поки не вибачиться. І вам забороняю!

Свекруха тільки зітхнула, і пішла. Не лізтиме вона в чужу родину, самі розберуться.

Костя втомився від такого життя, тож вирішив, що потрібно забути минуле, і спробувати все спочатку.

Купив дружині квіти, золоті сережки, які вона просила. Він вибачиться, вони поговорять – і все налагодиться.

– Дашка, пробач, перепросити хочу. Я не мав рації. Я маю тобі довіряти.

Даша посміхнулася, обійняла чоловіка, та відкрила коробочку з прикрасами. Костя вичікувально дивився на дружину, чекаючи щенячого захоплення. Але його не було.

Вона дістала сережки, посміхнулася, поклала акуратно назад.

– Чек залишив? Завтра повернення оформиш.

– Тобі не сподобалося? Давай завтра вибереш сама.

Даша акуратно прибрала волосся з вух і Костя завмер. На вухах дружини вже були такі сережки.

– Знову подарунок? – прокричав чоловік. – Не кажи цього разу, що ти не знаєш від кого! Набридла вже. Я перед нею… сім’ю намагаюся зберегти, а вона… – Та ти знаєш, хто після цього?

Вираз обличчя Даші залишався незворушним, чоловік продовжував.

– Ти, як дівка якась! Ні, ти ще гірша, бо маєш чоловіка. – Я не дозволю… Не дозволю… Завтра подаю на розлучення! – Досить мене обманювати!

Він схопив оксамитову коробочку, і вискочив із квартири. Назустріч потрапила сусідка, і він їй засунув у руки сережки.

– Це тобі, – пробубнив він, навіть не дивлячись у вічі.

– Навіщо? – не зрозуміла сусідка. – Я не можу, у мене чоловік…

– У Даші спитай, як приймати дорогі подарунки при живому чоловіку!

Костя вискочив із під’їзду. Його розривали ревнощі та злість.

– Дашко, там твій з глузду з’їхав. Подарунки мені дарує, каже тебе запитати, як приймати від чужих…

Що сталося?

Даша уважно подивилася на сусідку, відібрала в неї оксамитову коробочку і розреготалася.

Чоловік повернувся додому під ранок, добре під мухою. Навіть не роззувшись, пройшов у квартиру, зібрав речі, та пішов.

– У тебе поживу, – він приїхав до матері. – Не можу більше.

– Зовсім посварилися? Що сталося?

– Нічого, – соромно було Кості говорити правду.

– Гаразд, Даші подзвоню, вона розповість.

– Зрадниці навіть не думай дзвонити!

– Що трапилося?

– Знайшла собі наша Даша когось, ще й совісті вистачає жити зі мною, а зустрічатись з іншим. Стільки років на неї витратив…

– Та з чого ти це взяв? Даша не така…

– Ага, вона не така, – передражнив він матір. – Тільки подарунки від когось приймає! А якийсь їй дарує, та дарує… За гарні очі, напевно!

Мама довго дивилася на сина і думала, чи варто розповідати. Вона обіцяла Даші мовчати, але ситуація зайшла надто далеко. Тепер син до неї жити приїхав.

– Загалом, не маю я тобі цього розповідати. Але мовчати більше не можу. Це я Даші порадила.

– Подарунки приймати від інших?

– Ні, звісно.

– Так, все, мамо, вистачить її боронити. Я все про неї зрозумів, більше не терпітиму.

– Ні, послухай! – Дашка у тебе скільки разів просила телефон? А шубу? – Мовчиш? Ну звісно. Мовчи. Я їй і порадила взяти з ваших грошей, і купити самій.

– Ось вона й купила, спочатку шубу, потім телефон, а востаннє – сережки.

– З нашого рахунку?

– Так. Ти ж завжди на ній заощаджуєш, а вона жінка. Дружина – обличчя чоловіка! Пам’ятай про це, синку!

– А мені чому не сказала?

– А тобі спробуй скажи, ти ж влаштуєш скандал!

Костя відразу повернувся додому, попросив вибачення. Але Даша не стала його прощати.

– Досить! Набридло в тебе постійно канючити. Ти невиправний! А я молода! Хочу теж одягатися, як дівчата на роботі.

– Але ж тобі все одно, що твоя дружина ходить, як безхатько?! Жодної пристойної речі за роки нашого шлюбу не придбала.

– Постійно доводиться просити найнеобхідніше. Даєш три гривні, а решту на рахунок, який на свою маму оформив. – Як мені з тобою жити, коли ти мені не довіряєш?

– Адже всі витрати на мені: продукти, комуналка. Навіть іпотека, яку я теж плачу! – Совість у тебе є?

– Все, йди! Без тебе впораюся. Скнара! Накопичуй далі! До труни кишені не пришиєш!

Костя вималював прощення місяць. Даша його пробачила і всі гроші, які були у свекрухи на рахунку, переказали їй.

Тепер жінка сама розпоряджалася сімейним бюджетом. Хоча Даші все ж таки хотілося, щоб чоловік виявляв ініціативу, і дарував їй подарунки.

Ну що ж з ним вдієш, якщо він такий безініціативний! Одне радує – тепер його зарплата у її руках!

КІНЕЦЬ.