У Дмитра два роки “на стороні” була жінка. З Дариною познайомився випадково. Вона в’їхала в його машину, коли стояли на світлофорі.

Ушкодження були незначні, Дарина довго просила вибачення, і вмовила його випити каву у найближчому кафе. Дмитро погодився.

Щось зачепило його в цій тендітній дівчині. Вона виявилася незаміжня. Комунікабельна, весела, симпатична.

Почали зустрічатися, у її квартирі. Те, що він одружений, сказав одразу. Її це не налякало. Дуже сподобався високий, гарний чоловік.

Одружений був шість років. Ольга була домашньою, спокійною, затишною. Обидва працювали, добре заробляли.

Одне засмучувало – не було дітей. Лікарі говорили, що все гаразд зі здоров’ям і так буває.

З сім’ї йти не збирався, його все влаштовувало. З Дариною зустрічалися по можливості, намагався проводити час і з дружиною, щоб не відчувати свою провину.

– Дмитро, я чекаю дитину. Настав час визначитися. Чи ти з нами залишаєшся, чи з дружиною. Мені хочеться вже стабільності та ясності у наших відносинах, – заявила Дарина в одну із зустрічей.

Дмитро був розгублений. За два роки звик, що Дарина пила пігулки, і він був спокійний. Дітей на боці мати не планував. Але щось пішло не так.

– А як же пігулки? Не спрацювали?

– Мабуть. Адже це не стовідсотковий метод захисту.

– Розумієш, хочу дітей. Але якось не був готовий до такого. Мені треба подумати.

Поки їхав додому, вирішив, зізнатися дружині та подати на розлучення. Так буде щиро.

Яка перспектива жити з нею, знаючи, що десь росте його дитина. Розриватися, вигадувати щось уже не було сил та бажання.

Треба наважуватися на цей крок. Заходив додому із чітким планом. Але події розгорнулися несподівано.

– Дмитро! Я була у лікаря. У нас буде дитина! Нарешті! Я на сьомому небі від щастя! Я так довго на це чекала! Як гадаєш, це буде хлопчик чи дівчинка?

Ольга сяяла від радості. Давно він її такою не бачив.

– Оце так! Я сам спантеличений…

І Дмитро не збрехав. Він і справді був здивований від ситуації. Одного дня такі новини…

Ну ось як він скаже дружині про Дарину? Як же не вчасно це все… Ну чому так сталося?

Вранці він встав з ясною головою. Пазл склався. Він залишається із дружиною. А з Дашею доведеться розлучитися.

Розриватися на дві родини, де зростатимуть діти, він не зможе та й не хоче. Награвся вже. Потрібно переконати Дарину позбавитися від дитини. Це буде найкращим рішенням.

Увечері він був у Дарини. Вони сиділи на кухні, Дарина розливала гарячий, запашний чай по чашках.

– Дарина… Тут така справа… Дружина вчора сказала, що чекає дитину. У нас стільки років не було дітей і тут таке… Я не зможу її покинути. А тобі я дам гроші. Ти зустрінеш ще хорошого чоловіка і будеш щасливою. І народиш йому. А я не готовий жити на дві родини.

Дарина спокійно вислухала. Не було істерик, сліз.

– Я тебе зрозуміла. Завтра ж запишуся до лікаря. А тебе більше бачити не бажаю. Будь щасливий з дружиною та дитиною. Іди. І грошей твоїх не треба.

Дмитро нервово стиснув губи. Та й ситуація така неприємна. Мовчки встав і вийшов із квартири. Минуло двадцять три роки.

– Коханий, сьогодні не затримуйся на роботі, будь ласка. Анастасія хоче познайомити нас зі своїм хлопцем. Нарешті.

Бо стільки чую про нього, тепер хоч побачу. Тільки прошу, поводься пристойно, не запитуй зайвого. Анастасія закохана. Сподіваюся, він виявиться пристойним хлопцем.

Дмитро зітхнув. От і виросла донька… Вже наречений є. Для нього вона залишалася все тією ж маленькою дівчинкою з хвостиками.

Ніколи не думав, що можна так любити. Він пам’ятав усе. Як вона вперше усміхнулася, як виліз перший зуб, як вона пішла…

Ці моменти, мабуть, залишаться в пам’яті на все життя. Анастасія народилася слабенькою, часто хворіла.

Ольга виявилася гарною матір’ю. І схожа донька була на матір, просто копія. Ті самі очі, волосся, фігура.

Дмитро відчував спокій. Він має все, що потрібно. Про Дарину практично не згадував. Сподівався, що в неї все добре склалося у житті.

І тепер уже дожив до знайомства з нареченим дочки. Мабуть, все серйозно. Дивись, і заміж вийде. Онуки… Ех, як летить час…

Хлопець виявився милим та симпатичним. Навчався у тому ж університеті, де й донька. Дотепний, начитаний.

Жив із батьками, але планував заробити у майбутньому на свою квартиру. Дмитру він сподобався. Душа була спокійна.

Анастасія та Максим були закохані, очі горіли. Про весілля мови поки мови не було, хотіли здобути професію, знайти роботу, а потім уже заводити сім’ю. І це було розумне рішення.

Ользі теж сподобався Максим. Анастасія була щаслива, що все пройшло, як по маслу. Вона хвилювалася, що батьки не приймуть її хлопця. Адже всяке буває…

Якось Дмитро блукав торговим центром, шукав подарунок Ользі до дня народження. Нічого цікавого не траплялося. Вирішив перекусити на фудкорті.

– Здрастуйте, Дмитро Сергійовичу. Смачного!

Дмитро повернув голову на звук голосу і мало не поперхнувся від несподіванки. Там стояв Максим. І… Дарина.

Вона майже не змінилася за ці роки. Вагу тільки набрала небагато.

– Знайомтеся, це моя мама, Дарина. А це тато Анастасії, моєї дівчини. Дарина розгублено простягла руку.

– Дуже приємно.
– Навзаєм, Дарина.

– Мамо, я зараз. Олег зателефонував, просить підійти до магазину, допоможу кросівки вибрати. Давай за пів години біля машини зустрінемося.

Максим пішов. Дарина присіла поряд із Дмитром.

– Ну, вітаю, Дімо.
– Це твій син? Ти заміжня?

– Так, мій син. Заміжня. Я не знала, що Анастасія твоя дочка. Прізвище не говорив Максим. Як тісний світ, виявляється…

– І не кажи. Несподівано.
– Дмитро… Я б у житті не сказала цього. Але змушена. Наші діти не можуть бути разом.

– Чому? Ти не можеш мене пробачити? Але діти ні до чого тут. Вони кохають одне одного.

– Господи… Ти такий не догадливий! Максим твій син.

Дмитро розгубився. Як син?

– Ти що, тоді не позбавилася дитини?

– Не змогла. Хоча збиралася. А потім подумала, а чому б не народити. І жодного разу не пошкодувала. Такий гарний хлопець вийшов.

Через три роки я вийшла заміж за чудову людину. На жаль, більше не змогла народити. Максим вважає його за свого батька. І прізвище його носить.

Про тебе він не знає, звісно. І тепер питання — як пояснити дітям цю ситуацію? …

– Я й сам не знаю… Як в індійській мелодрамі сюжет… Треба подумати. Ця трагедія буде для всіх. Ось мій номер телефону, а ти свій дай. Зателефонуємо одне одному. Я дуже знервована, зараз голова не працює.

Дмитро довго сидів на лаві біля свого будинку. Перебирав різні варіанти. Але вихід був лише один. Чесно все розповісти. І хай буде, що буде…

Ольга прасувала білизну, коли він зайшов у квартиру.
– Ти де так довго був? Вечеря вже охолонула. Анастасія гуляти з Максимом пішла.

– Олю! У мене розмова до тебе. Важка.

– Що трапилося? На тобі немає обличчя?
Вона вимкнула праску і сіла поряд із чоловіком.

– Багато років тому я мав стосунки з однією жінкою. І так вийшло, що вона повідомила, що чекає дитину. Я хотів піти до неї. Але ти повідомила, що теж чекаєш на дитину. І я не зміг.

Я чесно сказав, що не кину тебе, і ми розлучилися. Вона казала, що позбавиться від дитини. Більше ми не бачились.

А сьогодні у торговому центрі я зустрів Максима з мамою. Так ось його мама, та сама жінка. Її звуть Дарина. І Максим мій син. Ось такі справи…

Ольга схопилася за голову. Почала ходити кімнатою.

– Та як же так… Син…

– Вибач мені. Дурень був. Не цінував те, що мав. Але після неї в мене нікого не було, присягаюся. І як все це розповісти Анастасії? Це такий шок буде і травма… З тисячі чоловіків вона обрала саме його… Ну як так?

– Дмитро… Не треба нічого їй говорити.
– У сенсі? Вони ж брат та сестра! А якщо вони одружитися надумають? Як бути тоді?

– Якщо вже вийшов вечір одкровень… Анастасія не твоя дочка!

Дмитро засміявся. Його дружина була вражена новиною, не могла промовити й слова.

— А чия вона дочка?
— У мене були стосунки тоді. З колегою. Ми з тобою тоді були відстороненими одне від одного, згадай. А колега ставився завжди до мене по-особливому. Ну я й наважилася. У мене була депресія, я дуже хотіла дитину, а тобі ніби справи не було.

Те, що Анастасія його дочка, я впевнена на сто відсотків. Того місяця ми з тобою не мали подружніх стосунків.

Якось так вийшло. А з ним було. І неодноразово. От і виходить, що Максим та Анастасія не рідні брат та сестра.

Я так сильно хотіла дитину, що звісно, мови про те, щоб не залишити дитину не було. І розлучатися не хотіла. Я не збиралася казати тобі правду. Але зараз не той випадок.

Якщо ти зізнався, то я це зробила. Крім нас з тобою про це ніхто не знає, звісно. З колегою я одразу припинив спілкуватися. Він потім поїхав за кордон, і я нічого не знаю про нього. Тож теж мене вибач…

Тепер настала черга хапатися за голову Дмитру.

– Та як же це… Анастасія… Моя доня… Не моя… Може, ти помилилась?

– Помилки не може бути. Я це знаю точно.

Дмитру стало важко дихати. Він узяв телефон, ключі та вийшов з квартири. Сів у машину і довго їздив містом. Обмірковував сказане дружиною.

Він усі ці роки виховував не свою дочку… Ольга його дурила! Як вона могла так вчинити? Підло, жорстоко!

Як тепер жити із цим? Що йому робити? Дочку любити він не перестане, вона ні в чому не винна. Але Ольга… Як бути з нею?
Дмитро зупинив машину. Набрав номер Дарини.

– Привіт, Дарино. Чи не зайнята, можеш говорити?
– Привіт. Можу.

– Я розповів дружині. Про нас із тобою. Всю правду. І про Максима. І знаєш, що з’ясувалося… Анастасія не моя дочка! Від якогось колеги! Моя дружина наставила мені роги!

У телефоні пролунав гучний сміх Дарини.

– Ну, ви квити, що тут скажеш! Одне радує у цій історії, що діти можуть продовжувати зустрічатися! І їм нема чого знати правду. Чи не так?

– Виходить, що квити. Обидва обманювали… Не хвилюйся, я не лізтиму до Максима. Має вже батька. Гаразд, Дарина, бувай.

Дмитро повернувся додому. Його зустріла дружина у коридорі. Він помітив її заплакані очі.

– Я думала, що ти не прийдеш. Пробач мені, Дмитро. Я не мала так робити з тобою.

– І ти вибач. Я теж винний. Анастасія моя дочка. Я її виростив…

Анастасія та Максим розлучилися за кілька місяців, за взаємною згодою. Вирішили залишитись друзями. Не склалося.

Вони так і не дізналися правду про своїх батьків. Таємниця залишилася нерозкритою. А Дмитро з Ольгою вибачили одне одного і жили далі.

КІНЕЦЬ.