Прочитавши історію, де дорослий син не хоче спілкуватися з матір’ю, розповім про стосунки у нашій родині. Я старша дочка мами. Сім’я велика та єдиний, довгоочікуваний та найулюбленіший син у них — мій брат.

І коли він одружився, я спостерігала до того часу, поки моя мама була в адекваті, її чвари з невісткою, її ненависть і потім взаємну ненависть (невістка далеко не подарунок).

Як розривався брат між ними! Мої діти були ще школярами, і я вчилася на прикладі матері як «не треба». Мати намагалася завжди нас, дочок, втягнути у конфлікт. У улюбленого сина є мама, на зразок того, навіщо тобі синок, дружина (до речі, і тут часто читаю такі думки!).

Одного разу я втрутилася, коли невістка її штовхнула (живуть у приватних будинках через паркан), попередивши, що ще раз руки розпустить — голову відкручу.

Чвари розв’язала та вела мама, якби вона не лізла до них постійно, жили б і жили. Я матері відразу сказала: «Не подобається вона тобі, відвернися, не помічай і не спілкуйся, дай їм спокій».

Вона відповіла: «ось подивимося, як сама буде». А так було — з невісткою не сваримося, розмовляємо та бачимося раз на рік. Одружився син, я намагалася налагодити стосунки, не знайшла зустрічного бажання, та й добре, як хочеш, люба, я не нав’язлива. Все тихо і мирно без нервування.

Сина ніколи проти неї не налаштовувала, тому він і їздить до мене, що я не кричу в вуха проти неї. Це його дружина, він її собі вибирав, не мені. З сином спілкуємось постійно.

Головне свекрухи і тещі зрозуміти, що це її сім’я, а сім’я її дорослої дитини. Не лізь! І що, нічим у житті зайнятися, якщо не береш участь у житті дітей, якщо діти вирішили, що мати не потрібна?

Що бігати за ними та принижуватися? Щось зміниться? Тільки злість та роздратування, а то й ненависть у відповідь буде. Значить, треба шукати варіанти.

КІНЕЦЬ.