Мені 32 роки, і вже чотири роки я заміжня за людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Соломія, живу у Львові й увесь цей час сама тягну на собі сімейний бюджет.

Мій чоловік, Борис, старший за мене на вісім років, і я втомилася мовчки терпіти його безвідповідальність. Сьогодні я не витримала й вперше вимагала від нього грошей, але замість підтримки отримала лише образи й погрози піти. Моє життя перетворилося на драми, і я не знаю, як довго ще зможу це виносити.

Ми з Борисом одружені чотири роки, але за цей час я жодного разу не відчула себе захищеною чи коханою. Борис уже був одружений до мене й має доньку від першого шлюбу.

Коли його попередня сім’я розпалася, він повернувся до батьків, а знайомлячись зі мною, створював видимість, що ночує у друга. Пізніше я дізналася, що це була брехня, але тоді я закрила на це очі, вірячи, що кохання виправить усе.

Борис працює менеджером з продажів у великій компанії, і його робота — це суцільний стрес. Він часто зривається, влаштовує скандали й виливає на мене свої емоції. Я ніколи не бачила від нього підтримки чи турботи, а його гарячий характер став для мене справжнім випробуванням.

Коли в моєму житті наставали складні моменти, і мені так потрібна була його підтримка, Борис просто збирав речі й їхав до своєї матері. Одного разу я не витримала розлуки й через тиждень благала його повернутися.

Ми живемо у моїйй квартирі, яку я купила ще до весілля, і я сама оплачую всі рахунки й купую продукти.

Борис же ніколи не показував мені своїх грошей. Він стверджує, що збирає на нашу «спільну мрію» — будинок у Карпатах, де ми, мовляв, житимемо щасливо. Але з кожним днем я все більше сумніваюсь, чи побачу колись цей будинок.

Його слова звучать як порожні обіцянки, а я втомилася вірити в казки.

Минулої зими комунальні рахунки зросли, і я, набравшись сміливості, попросила Бориса допомогти з оплатою. Він пообіцяв, але минув місяць, а грошей я так і не побачила. Моя втома від цієї ситуації досягла межі. Я більше не можу утримувати дорослого чоловіка, який живе за мій рахунок.

Що буде, якщо у нас з’являться діти? Їм доведеться змалку працювати, щоб прогодувати власного батька?

Це ж абсурд! Наприкінці місяця я не витримала й прямо запитала Бориса, чи збирається він заплатити за квартиру. Натомість нормальної відповіді він спалахнув, звинуватив мене у невдячності й знову почав збирати валізи, угрожуючи піти.

Я не розумію, за що він так ізЯ не розумію, за що він так із мною поводиться, і як довго ще моє серце витримає цю муку.

КІНЕЦЬ.