Оксана та її наречені: Кирило, Вадим і Святослав Ігорович. Однак серце полюбило “Маленького”…

Оксана прийшла додому із хлопцем.

Вирішила познайомити свого кавалера з мамою. Кирило був хлопцем із сусіднього двору, ровесником.

Він увійшов, ввічливо привітався.

Почекав, поки Оксана відрекомендує його мамі, а маму – йому. Сиділи на кухні, їли тістечка.

Все було дуже мило. За дві години Кирило розпрощався. Оксана, зачиняючи двері, підморгнула мамі:

” Ти йому сподобалася – точно. А як тобі він? Я ж казала – він класний” – дівчина посміхалася.

” Нічого особливого. Не зовсім те, що я очікувала побачити після двох місяців твоїх захоплених розповідей, звичайно.”

Мама нерозділяла донеччиного захоплення.

Оксану наче холодною водою облили: ” Тобі що, він не сподобався?”

” Чому ж? – У матері було серйозне обличчя, – просто очікувала побачити серйозного юнака, а прийшов підліток із обгризеними нігтями”.

Натомість, Оксана ніколи не звертала уваги на Кирила прищі.

І його нігті не викликали застережень.

” І блакитних очей я щось не помітила, “– резюмувала мама.

За два тижні Оксана розлучилася з Кирилом.

Вона раптом стала бачити у ньому лише неохайні нігті, і юнацькі прищі.

А ще  не дуже свіжий комірець сорочки і сірі, а зовсім не блакитні, очі. І ніжні слова, на які Кирило був такий щедрий, вже не гріли її як раніше.

Хлопець дуже тяжко переживав розставання. Але за рік його прищі зійшли, а гризти нігті його відучила дівчина із сусіднього будинку, і було у них все чудово.

Тим часом Оксана успішно школу закінчила, вступила до університету. Дівчиною вона була гарною, хлопці задивлялися.

Один такий полонив її увагу. Розумний, добрий, із тихим приємним голосом. Звали Вадимом. Дарував їй квіти, водив у кафе.

З ним Оксані було дуже цікаво, вона годинами могла слухати його розповіді, їй подобалося що він високий і стрункий, словом – закохалась.

” Навіщо тобі цей худощавий?” – запитала мама, ледь за хлопцем зачинилися двері.

” Мамо, ми любимо одне одного. Я б не привела його з тобою знайомитись, якби у нас не було все серйозно”.

” Ні, я не маю нічого проти. Нормальний хлопець. Тільки голосок, зависокий, як для чоловіка. І худий він вже дуже”.

Оксана вискочила з кімнати. Плакала, впавши на ліжко. Їй ніколи не спало б на думку таке порівняння «голос, як у жінки». І його стрункість назвати “надмірною худорлявістю”. І за місяць Оксанин роман з однокурсником вичерпався.

Потім був колега по службі: Святослав Ігорович. Старший на 13 років, серйозний, позитивний, вірші дівчині присвячував і сам наполіг на знайомстві з її мамою.

” Оксано, я тебе кохаю. І хочу, щоб у нас все було, як у людей”.

Після візиту “нареченого” дівчина боялася цікавитись маминою думкою про нього. Але та почала розмову сама:

” Знаєш, а він мені сподобався. Розумний, серйозний, пише вірші. Випадково, не співає?” – раптом запитала мама.

” Ні… А чому ти питаєш?” – перепитала Оксана.

” Та так.У нього така сама щілина між передніми зубами. Пильнуй, щоб на фотографіях з тобою не посміхався. Та й краще взагалі не фотографуйтесь разом, бо він виглядає набагато старшим. Ще знайомі подумають, що він твій тато”.

Досі Оксана не помічала в обранця жодної «щілини». Прискіпливо подивилася фотографії. Точно – щілина. І виглядає Святослав Ігорович набагато старшим.

Зараз Оксані тридцять сім років. Її запити до претендентів на роль чоловіка настільки високі, що вона й досі сама.

У космонавти, мабуть, легше потрапити, аніж до Оксани в наречені.

Вона живе з мамою і цілком задоволена своїм життям.

Якось Оксана дивилася по телевізору старий фільм про кохання «Вам і не снилося».

За сюжетом – вчителька, самотня жінка, розмовляє зі своєю мамою:

” А пам’ятаєш, у школі я мала кавалера? Він возив мене на велосипеді.

І прізвище у нього було – Маленький. А ти мені тоді сказала:

«Що це за прізвище таке, Маленький? Ти що, будеш Маленькою?» І нічого в нас з ним не вийшло.

І тьохнуло в Оксани раптом серце. Але вона не зрозуміла чому.

Не встигла зрозуміти, мама покликала пити чай…

Джерело