– Скільки можна вдома сидіти? Коли ти вже підеш на роботу? – Андрій був сьогодні в поганому настрої й одразу завів розмову, від якої в Каті вже зводило щелепу.

– Андрію, ми стільки разів уже це обговорювали… Як я зараз можу влаштуватися на роботу? Хто займатиметься дітьми? Марія тільки пішла в дитячий садок і не вилазить із лікарняних, а Поліна – першокласниця, і їй теж потрібна моя увага. Але ж ти мені зовсім не допомагаєш, і навіть просто погратися з дітьми – від тебе не допросишся.

– А з якого дива я маю тобі допомагати? Ти відсиділа у двох декретах, нічого не робила, а я вже втомився вас усіх утримувати. Тож давай, на роботу. І чим швидше – тим краще.

– Добре, але тоді тобі теж доведеться брати лікарняні на роботі, забирати Марійку з садочка, іноді готувати вечерю на всіх. Чи ти думаєш, що я одна все це робитиму?

– Звичайно, ти одна, – упевнено заявив Андрій. – У тебе ж зарплата буде меншою за мою, отже, всі домашні обов’язки залишаться на тобі.

Катя з Андрієм уже не раз порушували це питання. Але чоловік начебто не чув доводів дружини і тільки твердив: іди на роботу та йди на роботу.

Катя й сама була б не проти попрацювати, тільки от куди їй влаштуватися? Якби Андрій пообіцяв допомагати з дітьми, то й Катя почувалася б упевненіше в пошуку роботи.

Але за десять років спільного життя Катя зрозуміла, що Андрія практично неможливо змусити щось зробити. Він не мив посуд, ніколи нічого не готував і ледве залишався один із дітьми.

Усе це за замовчуванням було на Каті, а на всі прохання про допомогу він відповідав своєю улюбленою фразою: “Я ж працюю, що тобі ще треба?”

Дійсно, Каті не доводилося заощаджувати на продуктах, на дитячому одязі, але ось для себе вона завжди шкодувала щось купити. Вона розуміла, що Андрію і так нелегко забезпечувати їхню чималеньку сім’ю, і не тринькала гроші чоловіка.

Андрій же сприймав турботу дружини як належне. А щойно молодша донька підросла і пішла до садочка, Андрій мало не щодня став нагадувати Каті:

– Досить удома сидіти! Я втомився вас усіх утримувати!

– Давай почекаємо хоча б кілька місяців? Ти ж бачиш, що Марія постійно хворіє, хто мене візьме на роботу? Я ж постійно по лікарняних скакатиму.

– А ти влаштуйся нянечкою в садок, туди всіх беруть. Заразом будеш за Марією доглядати.

Катю жахнула перспектива цілі дні проводити з галасливими і кричущими дітьми, і вона заперечила:

– Ні, ця робота точно не для мене. Навпаки, я хочу відпочити від дітей, я втомилася вічно сидіти в декреті. Ти не розумієш, як це – крутитися самій із двома дітьми цілими днями.

– Ось у цьому вся й річ, – сказав Андрій, наче викриваючи дружину в чомусь нехорошому. – Ти втомилася від своєї сім’ї. Я ж бачу, що ти все робиш абияк. Ти не надто охоче займаєшся дітьми, а про мене взагалі забула. Дивись, із таким ставленням я собі іншу знайду!

Катя нічого не відповіла. Вона почала зосереджено мити посуд, у глибині душі розуміючи, що… Андрій частково правий. Ні, вона любила свою сім’ю понад усе на світі, обожнювала доньок, але… Свого життя в Каті ніби не було.

Кудись розчинилися посиденьки з подружками, безцільні, але такі приємні прогулянки містом, походи в кафе з Андрієм. Тепер думки Каті крутилися тільки біля сім’ї: що сьогодні приготувати на вечерю, які іграшки купити дітям, коли йти в дитячу поліклініку.

Але Андрій вважав, що його дружина просто зледащіла, і замість допомоги і слів підтримки вирішив провчити Катю.

Йому здалося, що якщо він перестане купувати продукти, то Катя швидше знайде роботу.

Одного разу він прийшов додому, поставив на кухні пакети з їжею і почав демонстративно викладати продукти на стіл:

– Так, це стейк із червоної риби, це копчені кальмари, кілька видів ковбасної нарізки. Ще кілограм манго, коробка шоколадних цукерок і, звісно, мій улюблений напій. Хороший сьогодні буде вечір, хоч поїм нормально.

Катя з подивом спостерігала за чоловіком і посміхалася. Вона подумала, що Андрій захотів влаштувати свято для всієї родини. Але Андрій, глянувши на дружину, процідив крізь зуби:

– Чого дивишся? Ти жодної копійки не приносиш, тому нема чого тобі об’їдатися. Іди, зароби і їж що хочеш.

– Андрію, це що, жарт? Ти навіть дітей не пригостиш? – здивовано запитала Катя, не розуміючи, що відбувається.

Діти радісно підбігли до батька, почали шукати солодощі, і Поліна захоплено сказала:

– Ого, скільки тут усього смачного! Тату, а що ти нам купив? А ось ці цукерки нам можна взяти?

Поліна взяла коробку цукерок, а Марія потягнулася до пакета з манго.

Андрій зробив незадоволене обличчя і вирвав цукерки з рук доньки:

– А це вам не належить! Я все купив для себе! А ви йдіть до мами і запитайте, що вона вам купила. Тепер вона дбатиме про те, чим вас годувати.

Молодша донька ображено подивилася на тата і захлипла, сховавши пакет із фруктами за спину. Поліна насупилася, неохоче повернула цукерки на стіл і з надією подивилася на маму. Тут в Андрія прокинулася совість, і він вирішив проявити щедрість.

– Гаразд, беріть одне манго і шоколадку. Зараз мама вам поріже манго навпіл. Але більше до мене не підходьте.

– Андрію, ти чого? – обурилася Катя. – Ти рідним дітям шкодуєш їжі? Набрав повний пакет делікатесів, і сам наодинці все це з’їси? А банка варення і коробка печива у тебе тут є?

– Так, тепер у нас буде новий порядок у домі! І не треба мені на жалість тиснути, сама спробуй заробити і нагодувати дітей. Ваш раціон тепер – каші та супи, а все смачне я сам буду їсти.

– Андрію, ти що, смієшся? Що ти мені пропонуєш робити? По-твоєму, це нормальні сімейні стосунки – ось так поводитися перед дітьми?

– Тобі щось не подобається? – незворушно запитав Андрій. – Іди на роботу і купуй собі що захочеш. Ти теж маєш годувати дітей, а не тільки я. Тож не вдавай із себе тут мученицю. І в нас тепер буде роздільний бюджет.

– Добре, тільки тоді ти теж прибиратимеш, готуватимеш, водитимеш дівчаток у садок і школу. І я подивлюся, наскільки тебе вистачить!

Катя вибігла з кухні, залишивши все прибирання на чоловіка. Зазвичай вона накладала Андрію їжу, потім мила за ним посуд, витирала стіл, підносила йому чай. Каті здавалося, що Андрій цінує її турботу, але, здається, вона помилилася.

Найбільш прикро було за дітей. Андрій і так не балував Марійку й Поліну подарунками, а тут ще й продуктів пошкодував! Але Катя розуміла, що чоловік усе це робить спеціально, і не збиралася поступатися.

“Що ж, буде тобі робота! – рішуче подумала вона. – І подивимося, як Андрій справлятиметься з дітьми. А цей бридкий вчинок я йому ніколи не пробачу!”

Наступного ранку Катя почала дзвонити по оголошеннях про роботу. Вимоги у неї були мінімальні: графік з восьми до п’яти, і щоб начальство лояльно ставилося до частих лікарняних.

Через кілька дзвінків Каті пощастило, і її запросили на співбесіду в невелику фірму вантажоперевезень. Їм потрібен був диспетчер-логіст, і вони розглядали кандидатів без досвіду.

На співбесіді Каті запропонували попрацювати в них три місяці на випробувальному терміні. Зарплата, звісно, невелика, але Катя раділа і цьому. Тепер у неї з’являться хоч якісь свої гроші, і вона не буде повністю залежати від чоловіка.

Увечері Катя принципово не готувала вечерю для Андрія. Вона, як і раніше, з ним не розмовляла і лише мимохідь кинула:

– Завтра ти ведеш Поліну до школи. Тепер це буде твій обов’язок. А я виходжу на роботу. Адже ти цього домагався? І, оскільки бюджет у нас роздільний, я готувати для тебе не буду.

– Ой, налякала, – розсміявся Андрій. – Ще й трьох копійок не заробила, а гонору – на мільйон. Ми складемо графік і будемо по черзі займатися дітьми і домашніми справами. І вже будь упевнена, я впораюся з усім краще за тебе.

Кілька днів Андрій дійсно був зразковим батьком і господарем будинку. А потім його запал вщух, і він раз у раз висловлював Каті:

– Чому з дітьми так важко? Я сьогодні з ними в магазин ходив, і там вони поводилися просто нестерпно. А вранці мене шеф відчитав за запізнення, а я просто ніяк не міг умовити Марію зайти в групу. Скажи, чому наші діти такі невиховані, ти з ними взагалі займалася?

– Тепер твоя черга виховувати, – якомога спокійніше відповідала Катя. – До речі, ти помітив, що Марія починає хворіти? Завтра поїдеш у поліклініку і відкриєш лікарняний. Я ніяк не можу відпроситися з роботи, у мене випробувальний термін.

– Ні, я завтра не можу! У мене теж важлива справа на роботі. Ти ж мати, зрештою! Невже тебе не хвилює здоров’я дитини?

– Це мене не хвилює? – вибухнула Катя. – Ти хоч раз сидів уночі з дітьми, перевіряючи температуру? Вмовляв їх приймати ліки? Я завжди сама дбала про дітей, не хотіла тебе напружувати зайвий раз. Але я думала, що ти розумієш, що мені важко, і цінуєш те, що я роблю для нашої родини!

Катя не змогла стримати емоцій і розплакалася. Напевно, у чомусь вона сама була винна – не просила допомоги, намагалася в усьому догодити чоловікові… Але як же прикро!

Андрій мовчки взяв куртку і вийшов із квартири. До нього тільки зараз дійшло, що він перегнув палицю, і сильно, і що це не сім’я, коли ось так, а чорт знає що. Через годину Андрій повернувся. Він купив торт, пакет фруктів і солодощів для дітей і з винуватим виглядом підійшов до дружини:

– Ти вибач мене, Катю. Напевно, я просто зірвався від втоми. Я тільки зараз зрозумів, що тобі теж було важко… Я обіцяю, що більше такого не повториться. Я буду тобі допомагати, ти тільки частіше мене проси.

– Гаразд, Андрію… Давай спробуємо все спочатку, – після паузи сказала Катя. – Адже я теж не хочу руйнувати сім’ю, але й терпіти докори і приниження більше не можу. Давай спробуємо все заново. Поважати одне одного і казати, коли потрібна допомога. Так?

– Так.

– І жодних більше докорів грошима?

– Ніяких, обіцяю.

Катя слабко посміхнулася й обійняла його, радіючи, що Андрій усе усвідомив. Адже, незважаючи ні на що, вона кохала його і не готова була розлучатися. А вже чи зможе Андрій стримати свої обіцянки – час покаже.

КІНЕЦЬ.