Моя свекруха – жінка, яка вважає, що їй завжди 17 років. Ну, максимум, 25. Сергія, мого чоловіка, вона народила у 18 років. Від кого — таємниця. У 19 років вона одружилася з Володимиром, який замінив моєму чоловіку батька.

– Дядька Вова був ідеальним вітчимом, — часто казав мені Сергій.

— Жаль, що мати так з ним вчинила.

Вітчим узяв за дружину свекруху з однорічною дитиною і вирощував її, як рідну. Дядько Вова працював на заводі, стояв біля верстата від дзвінка до дзвінка. На його шиї свекруха відсиділа весь декрет, не знаючи потреби, а потім вийшла на роботу офіціанткою у кафе.

Освіта у неї лише шкільна. Технікум мати чоловіка покинула, коли залетіла, а відновлюватися на навчання потім не стала. Вважала, що їй це не потрібне.

Поняття вірності та подяки для свекрухи були чужими, тому, працюючи офіціанткою, вона крутила романи з відвідувачами кафе праворуч і ліворуч. Чоловік мені розповідав, що дядько Вова постійно ловив її на зрадах і щоразу прощав.

Коли Сергію було 12 років, свекруха пішла від вітчима до іншого чоловіка. Точніше, навіть не пішла, а втекла. Одного дня, коли дядько Вова був на роботі, вона сказала сину збирати речі, нібито вони їдуть на море.

– А татко поїде з нами? — спитав син у матері.
– Ні, синку, його не відпустили з роботи.

Вони приїхали до іншої області, де на вокзалі їх зустрічав якийсь чоловік, який чомусь почав обіймати маму.

– Сергію, знайомся, це дядько Костя, — сказала йому мати.

У тому місті вони прожили п’ять років. З дядьком Костей у мого чоловіка стосунки не склалися. Він кричав на нього за будь-яку провину і навіть міг підняти руку.

Сергій часто дзвонив вітчиму і просив забрати його, і той навіть приїжджав і намагався все залагодити. Але сина мати не віддавала йому з принципу.

Думаєте, вона любила його і не хотіла розлучатися з ним? Ні, просто їй хотілося насолити колишньому чоловікові та зробити болючіше. А ще Сергій із 14 років почав підробляти, і мати тягла з нього гроші, бо все своє зароблене спускала за тиждень.

Коли чоловіку виповнилося 17 років, і він закінчив школу, то повернувся назад у своє місто до Вови. Той без питань поселив його в себе, і Сергій вступив в університет. У квартиру, де вони жили втрьох, повернутися не можна було, бо свекруха продала її й купила однокімнатну в тому місті до якого вони поїхали, щоб жити там із Костянтином.

Забігаючи наперед скажу, що з вітчимом чоловік досі добре спілкується, причому набагато краще, ніж з матір’ю.

А свекруха жила, як на святі. Дядько Костя працював кухарем у кафе, свекруха там же офіціанткою. Вони часто після роботи йшли в загул, влаштовували вечірки або збирали у себе вдома гостей. Все, що заробляли, витрачали. Навіть іноді влазили у борги.

Чоловік мені розповідав, що в той період свекруха згадувала його існування, коли їй потрібні були гроші. Він підробляв, і мати не соромилася частину грошей забирати собі та прогулювати зі своїм чоловіком.

Сергій розповідав, що її не хвилювало зовсім, що він їсть, п’є, у що одягнений і взутий, чи ходить до школи, як навчається, чи здоровий. Світлом у вікні для неї був Костянтин. Але він відплатив їй за її шалене кохання жорстокою монетою.

Коли Сергію було 15 років, його мати офіційно розлучилася з дядьком Вовою (той довго не давав їй розлучення, сподівався, що вона повернеться) і вийшла заміж за Костянтина. А за три місяці після весілля купила квартиру.

Житло вийшло придбаним у шлюбі, і дядько Костя автоматично мав на нього такі ж права, як і його дружина. Свекруха про це навіть не думала, адже в неї кохання.

Через рік Костянтин заявив свекрусі, що почувається у цій квартирі проживалою, і та подарувала йому 50% житла. Не знаю, що в неї в той момент у голові відбувалося. Чи здогадувалася, чим усе може закінчитись?

Минув час, ми як рік вже були з Сергієм одруженими, коли йому зателефонувала мати, яка сильно плакала і сказала, що вона опинилася на вулиці. Сталося таке.

Дядько Костя заявив свекрусі, що більше її не любить і хоче розлучення, бо в нього з’явилася нова дама серця. Свекруха кинула всі свої сили, щоб втримати чоловіка, але все було марно.

Якоїсь миті, мабуть, Костянтин вирішив, що з нього досить і, поки свекрухи не було вдома, зібрав її речі у валізу, виставив за двері та змінив замки. А потім покликав жити свою нову пасію.

Мати чоловіка через суд домоглася того, що це і її квартира теж. Кості довелося видати їй ключі від нових замків, і вони стали жити втрьох: свекруха, Костя та його співмешканка.

– Тут моя половина є офіційно, кого хочу, того й привожу! – заявив свекрусі невірний чоловік.

Як вони там утрьох жили, одному Богу відомо.

Першою не витримала співмешканка Кості й переконала свекруху продати свою частку їм. Не знаю, які аргументи вона їй наводила, але мати чоловіка зрештою погодилася і продала Костянтину частину своєї квартири.

На отримані гроші вона змогла купити кімнату в гуртожитку. Чоловік мій, коли про це дізнався, був у сказі від усієї ситуації, як тигр метався по кімнаті, емоції переповнювали.

Уявляєте, його мати мала квартиру, яку вона втратила повністю! Там тепер живе чужий мужик, а свекруха тулиться у комуналці. Безпросвітна дурість!

Але це ще не все. Виявилося, що гуртожиток, де свекруха купила кімнату, належав якомусь технікуму чи коледжу. Воно призначалося для студентів, просто в 90-ті якийсь чоловік шляхом сірих схем почав продавати ці кімнати людям.

Схема була розкрита, а свекруха разом із такими ж бідолахами-мешканцями виставлена ​​на вулицю. Тоді вона й подзвонила в сльозах синові та просила допомоги.

Скінчилося все тим, що мати чоловіка приїхала жити до нас, оскільки вона втратила все. Ми жили у двокімнатній квартирі, яка дісталася мені у спадок від бабусі, де свекруха жваво зайняла собі окрему кімнату.

Перші місяці мати чоловіка поводилася тихо: допомагала по дому, готувала, прибирала і боялася слово поперек нам сказати. Але, попри це, жити з нею постійно я не збиралася.

Ми з Сергієм планували дитину і хотіли зробити дитячу кімнату, де оселилася свекруха. Сергій навіть намагався дядька Вову вмовити пустити назад до себе його матір, а той обіцяв подумати.

Але довго думати йому не довелося, бо свекруха викинула такий фінт, що ми були шоковані кілька тижнів від її вчинку.

Ми з чоловіком взяли на роботі наші відпустки одночасно та поїхали на два тижні на відпочинок. Але, з 14 днів на відпочинку у нас вийшло провести тільки 11 днів, тому що Сергія терміново викликали на роботу. Ми поміняли квитки та повернулися додому раніше, ніж планували.

Пам’ятаю, була десь сьома вечора, ми з чоловіком дуже втомилися з дороги та мріяли прийняти душ, поїсти та скоріше лягти в ліжко. Я відчинила двері й почула на кухні голоси та музику. Подумала, що свекруха дивиться телевізор. Але тут Сергій вигукнув:

– Мамо, ти що, не одна?!

У цей момент я побачила, що у коридорі стоять незнайомі пари взуття. З кухні показалася свекруха, яскраво нафарбована, у червоній сукні та з келихом у руці.

– Чому у нашій квартирі чужі люди? — ошелешено, я запитала свекруху.

– Ви з відпустки зарано повернулися, — відповіла вона мені.

Я зайшла на кухню і побачила там двох чоловіків 55 років і жінку віку моєї свекрухи. Вечірка була в розпалі: на столі красувався шашлик, торт і келихи з чимось червоним.

– Прошу всіх покинути мою квартиру! — чітким голосом сказала я.

– Як? Ми ж тільки почали! — сказав один із чоловіків, що сидів на кухні.

– Вечірка закінчена!

– Ще голосніше сказала я і вимкнула музику.

Чоловіки та жінка піднялися, і один із них щось шепнув свекрусі на вухо. Це виявився її новий залицяльник, який жив з нею, поки нас не було вдома! А шепотів він їй, щоби вона непомітно зібрала його речі.

Я була у нестямі від люті. Мало того, що ми прихистили у себе цю ледарку, яка нічого не нажила за все життя, так вона нашу квартиру ще й у кубло намагалася перетворити.

Пам’ятаю, як я тоді кричала на свекруху… На ранок вона зібрала свої речі та з’їхала до свого нового нареченого в сусідній будинок, а я змінила у квартирі замки.

Два місяці від матері чоловіка не було ані слуху, ані духу. Потім вона раптово зателефонувала Сергію і завела одну й ту саму платівку: наречений виставив за двері, жити ніде, пустіть назад, добре поводитимуся.

Я знала, що так буде, тож заздалегідь підготувалася. У моєї бабусі по батьковій лінії залишився будиночок у глухому селі із зручностями на вулиці. Натомість електрика та вода там була. Туди я свекруху і відправила жити, а та особливо й не чинила опір.

Отак я вирішила для себе проблему з матір’ю чоловіка. Дім цей вона втратити не зможе, бо він їй і не належить. Нехай живе, скільки влізе, аби до нас назад не просилася.

Періодично свекруха дзвонить Сергію і розповідає, що у неї з’явився чоловік (хто б сумнівався), який допомагає їй по дому. Щоправда, нещодавно вона заявила, що заміж за нього зібралася і хоче, щоби він жив у її будинку.

Я проти. Мені хоч цей будинок і не шкода, але й пускати туди всіх поспіль я не готова.

Свекрусі я сказала, що якщо вона вийшла заміж, то нехай іде жити до чоловіка. Вона у відповідь мені розповідає, що йому нема куди її привести.

Мені на це все одно. Або так, або ніяк. Свекруха і так усе життя жила на втіху, а слова відповідальність і подяка для неї були чужі. Ось нехай тепер робить висновки.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.