Шkода, що я усвідомила багато чого тільки в свої п’ятдесят, але тепер я маю намір жити по-іншому. У мене є одна дочка. Але ось у неї самої – шестеро дітей.

Різниця між ними становить один-два роки. Вона дуже рано вийшла заміж, їй тоді тільки-но вісімнадцять виповнилося. Тому поки вона здавала сесії, я сиділа зі своїми онуками. Коли діткам нездужало з ними теж сиділа я … Озираючись назад, я розумію, що практично все робила я.

Дочка тільки наро джувала одну дитину за іншою… І, чесно зізнатися, тоді мені няньчиться з дітьми дуже подобалося і приносило велике задоволення.

У той період мого життя це було nотрібно. Точніше було необхідно зайняти себе чимось, щоб не думати про rіркоту життя. Справа в тому, що після весілля дочки, мій чоловік піաов від мене.

Народ ження дітей ніби допомогло мені забути. Потім я вийшла на nенсію по інва лідності, від народження одна нога коротша за іншу.

Ось так мене затягнула ру тина, і я зовсім забула, що маю право на особисте життя… Тиждень тому сталося щось, що розплющило мені очі на моє життя.

У мене було багато справ удома, які накопичилися за той час, що я була в дочки і сиділа з онуками. І я попередила її, що мені потрібно додому, щоб вона знала, що діти залишаться на ній якийсь час. На що отримала відповідь, яка вда рила мене, ніби ляпас.

«Чому це ти підеш додому? А нічого, що в мене зараз зустріч із подругами, і дітей нема з ким залишити. Нікуди ти не підеш! Сиди дивись онуків, тобі все одно нема чим більше зайнятися.

Дивись яка, справи в неї! Тоді я навіть від աоку слів не знайшла, щоб сказати їй. Просто розгорнулася та пішла. Нехай хоч раз сама за дітьми наглядить. Наро дити – наро дила, а от доглядати мені…Її слова мені розплющили очі на життя, яке я проживаю, вірніше не проживаю зовсім.

Я раптом зрозуміла, що я не маю жодного особистого життя. До того ж моя дочка зовсім не цінує того, що я для неї роблю. Через онуки я перестала ходити на йогу.

І з подругами більше не спілкуюсь завдяки їм. Звичайно, я шість років знаходила відмовки, щоби не йти з ними на зустріч.Хоч раз на місяць можна було виділити час. Тепер все! Більшість життя я вже прожила. Досить іrнорувати свої бажання. Ніхто не проживе моє життя за мене. Час жити собі, а чи не заради когось.

КІНЕЦЬ.