– Мама запитує, що ми плануємо на Новий рік, – сідаючи вечеряти, сказав Артем.

– До нього ще більше, як місяць, – похмуро відповіла я, якій розмова на цю тему не сподобалася.

Всі двадцять п’ять років нашого спільного життя, ми зустрічали Новий рік разом зі свекрухою. Не можна було сказати, що це подобалося мені, але інакше вже ніхто новорічний вечір не уявляв.

– Вона в якісь віки вирішила зустріти його без нас? – зрадівши, спитала я.

– Ні, не в цьому річ, – заперечив чоловік. – Вона мала на увазі, які страви ти готуватимеш на новорічний стіл.

Я задумливо дивилася на чоловіка. Мене несподівано осяяло, що настав час змінювати своє життя, і починати варто прямо з першого дня Нового року.

– З року в рік, протягом двадцяти п’яти років, я з ранку до вечора готую, а потім ми о десятій годині йдемо до Ольги Леонідівни, проводжаємо старий рік, зустрічаємо новий, дивимося новорічну програму, і лягаємо спати. У чому прикол? – монотонно промовила я.

– А який тобі потрібний прикол? – засміявся у відповідь Артем, і пролив на скатертину з ложки борщ.

– Мені набридло одне й те саме з року в рік! Ось наші діти – молодці! Вони поїхали, та зустрічали його спочатку своєю компанією, а потім родинами.

– Зауваж, твоя мати ображалася на них, істерики закочувала, а вони все одно робили так, як вважали за потрібне…

– І що це, на твою думку, добре? – посміхнувся чоловік. – Батьки не вічні…

– Тому ми маємо жити їх життям, а потім те саме вимагати від своїх дітей? – відповіла я запитанням на запитання.

– Не пересмикуй, – насупився Артем і відсунув тарілку з недоїденим борщем убік. – Я не розумію твої натяки. Ти хочеш цей Новий рік зустріти інакше?

– Ти тільки зараз зрозумів? – Я сплеснула руками, й полегшено зітхнула. – Нарешті!

– Ділова ти, звісно! Де, та як ти плануєш його зустрічати? – важко зітхнувши, спитав чоловік.

– Виїхати в інше місто, заселитися в готель, замовити там їжу, та зустріти Новий рік на балконі! – радісно випалила я.

Однак, за похмурим обличчям Артема я зрозуміла, що він не радий моєму озвученому плану.

– Що не так? – похмуро запитала я.

– Зустрічатимемо вдвох? – невдоволено скривився чоловік. – Сидіти в тиші, як два бірюки?

– Ну так, а твоя мама нас, можна подумати, веселила сильно, – вишкірилася я у відповідь. – Загалом, ти проти?

– Не те, що б проти, але сама подумай, що я скажу мамі? Вона про страви до новорічного столу запитує, а я її порадую тим, що їй доведеться зустрічати свято одній? – з осудом промовив Артем. – Ти не подумала, як вона почуватиметься?

– А я як почуватимуся, тебе зовсім не цікавить? – Я поставила руки в боки.

– Двадцять п’ять років тебе все влаштовувало, а зараз раптом на дибки встала?! – Осудливо промовив чоловік. – Мамі, може, останній рік залишився, а ти пропонуєш кинути її в новорічну ніч одну?

– Так можна кожне свято думати, – похитала я головою, зрозумівши, що чоловік не підтримав моє рішення. – Тоді я поїду сама! – Додала я рішуче.

– Як знаєш, – розвів руками Артем, і року розмови на цю тему більше не заходило.

Якось мені зателефонувала стривожена Ольга Леонідівна. Вона почала охкати й зітхати, і я не могла зрозуміти, чому вона переживає.

– Як ти? Дуже хворієш? Артем сказав, що тебе в лікарню кладуть під Новий рік, – жалісно промовила свекруха.

– В лікарню? – Невпевнено перепитала я. – Чому я маю лягти в лікарню?

– Бо в тебе з жовчним не все добре. Хіба не так? – Здивовано відповіла Ольга Леонідівна

Замість відповіді, я голосно засміялася у слухавку. Я була дуже здивована, що чоловік побоявся сказати свекрусі справжню причину моєї відсутності в новорічну ніч.

– Не так. Я просто їду в інше місто, – спокійним тоном відповіла я.

– Чому ж тоді синочок мені так сказав? – Заохала Ольга Леонідівна. – Ти по роботі? У відрядження? Чи тебе відправили зі школярами?

– Ні, я просто хочу урізноманітнити нудний новий рік, – рішуче промовила я.

– Чому він нудний? Ми ж завжди втрьох зустрічали, – здивовано спитала свекруха.

– Тому він і нудний. У нас з вами все розплановано, як в казармі, – пробасила я.

– Ой, а ти як хотіла? Одна поїдеш до біса на палички? Хіба це не нудно? – відрізала у відповідь Ольга Леонідівна.

По голосу свекрухи було чути, що вона не дуже задоволена моїми словами. Я переказала матері Артема рівно те саме, що говорила чоловікові.

– Чому сина мого з собою не береш? Де це бачено, щоб дружина одна кудись їхала? – з обуренням промовила свекруха.

– Він сам не хоче їхати, бо боїться вас одну залишити…

– Я хіба схожа на маленьку дитину? – посміхнулась у слухавку Ольга Леонідівна. – Що зі мною буде? Ви ж потім все одно повернетеся, тоді й до мене прийдете.

– Мені хоча б не доведеться готувати картоплю та холодник. Якось накрию на стіл до десятої вечора, скромно проводжу старий і зустріну новий, і спати ляжу…

Я здивувалася від несподіваних слів свекрухи. Всі двадцять п’ять років Артем переконував мене в тому, що її не можна в жодному разі залишати одну в новорічну ніч.

– Ви погоджуєтесь на те, щоб ми поїхали? – Бажаючи переконатися в тому, що я правильно все зрозуміла, перепитала я.

– Так. Наскільки днів ти збиралася поїхати? – поцікавилася Ольга Леонідівна.

– На три…

– Бери Артема, чого він сидітиме зі мною, та у вікно дивитиметься. Ви ще молоді. Усього по сорок три роки, озирнутися не встигнете, як життя пролетить, – заторохтіла свекруха, наполягаючи на тому, щоб я взяла Артема із собою.

– Загалом, я сама з ним поговорю. Ти поки що житло винаймай і квитки на нього купуй, бо раптом не встигнете, – додала вона схвильовано.

Поки я приходила до тями від слів Ольги Леонідівни, мати зателефонувала синові й відчитала за те, що він не хоче їхати зі мною на Новий рік.

Коли я додзвонилася до чоловіка, він уже був у курсі нашої розмови. Незграбно вибачившись, Артем запитав, чи він може ще поїхати зі мною.

– Не знаю, чи залишилися ще місця в готелі та квитки, – занервувала я.

На щастя Артема, мені вдалося купити квиток для чоловіка, і Новий рік ми вперше за двадцять п’ять років спільного життя будемо зустрічати у готелі.

Я передчуваю цю святкову атмосферу, і як маленька дитина, не можу дочекатися цього казкового свята, щоб отримати нові враження, та відчуття!

Вважаю, що все буде добре! А ви що скажете, я слушно вчинила, що порушила традицію святкування новорічного свята?

КІНЕЦЬ.