Минулого року я ухвалила рішення, над яким думала дуже довго. Я виставила чоловіка із речами за двері. Справа в тому, що мого чоловіка звільнили з роботи, а він після цього навіть не намагався щось виправити. За короткий момент, але довгий час я стала єдиною годівницею в сім’ї.

Як би я не просила, як би не вимагала в чоловіка рушити з місця, він сидів, склавши руки. Я навіть дивувалася, як здоровий чоловік може весь день сидіти, граючи у всякі ігри.

Я довго чекала, поки чоловік збереться і зробить щось, але цього не траплялося. Він навіть не намагався знайти роботу, постійно скаржився на всіх, а своїх недоліків він не бачив.

Так ми прожили майже рік. Зрозумівши, що шансів, що чоловік знайде роботу, немає, я дала йому час в один місяць, щоб він або довів, що він грає роль у нашій парі, або збирав речі і провалював, тому що мені було б легше себе забезпечувати, ніж себе та ще одного дорослого мужика.

Через місяць нічого не змінилося, і тоді я сама зібрала речі чоловіка, замовила таксі до його матусі, посадила його туди з речами і відправила. Ви не уявляєте, як круто мені було після цього.

Я спала і прокидалася, коли хотіла, kупувала продукти, які любила тільки я, дивилася по телику те, що хотіла, і ніхто не бурмотів щось із боку, не робив мені зауважень, не нав’язував мені свої інтереси. Така ідилія тривала недовго. Незабаром мати мого без п’яти хвилин kолишнього чоловіка, просила дати її синові ще один шанс та врятувати свою сім’ю.

Моя свекруха завжди давала мені тільки слушні поради. Вона була дуже мудрою жінкою, тож я замислилася над її словами. Потім я подумала, чи я не зробила помилку, адже мій чоловік загалом хороша людина, надійний і вірний чоловік. Може, я поспішала, і треба було почекати ще трохи…

КІНЕЦЬ.