Чоловіка як підмінили, став чужим, уваги на мене не звертає, кожної вільної хвилини намагається втекти з дому, при цьому я не домогосподарка, я працюю, спосіб життя трохи змінився через загрозу зриву, стали менше ходити по розважальних закладах, вчора вийшла від лікаря (хотіли покласти до лікарні на збереження, домовилася лікуватися вдома), сиділа засмучена, розповіла чоловікові, він покивав і сказав, що йде до бару з друзями, а він прокричав мені, що він вільний чоловік і сам вирішує, що йому робити

Мені 31 рік, чоловікові 35 років. У шлюбі 3 роки, живемо разом уже 8 років. Будь-яке бувало, зрідка сварилися, але не критично. Через півтора року після весілля заговорили про дітей, хотіли дитину обидва, неодмінно доньку.
Планували, довго не виходило, ходили разом лікарями, здавали аналізи, проходили обстеження й ось через рік все вийшло. Побачивши дві смужки на тесті, ми обидва раділи.
Цей стан виявився проблемним — то гіпертонус, то відшарування, аналізи погані в мене, але з дитиною (до речі, дівчинка буде, як і хотіли обидва) все, дякувати Богові, гаразд.
Але чоловіка як підмінили, став чужим, уваги на мене не звертає, кожної вільної хвилини намагається втекти з дому. При цьому я не домогосподарка, я працюю, спосіб життя трохи змінився через загрозу зриву, стали менше ходити по розважальних закладах.
Вчора вийшла від лікаря (хотіли покласти до лікарні на збереження, домовилася лікуватися вдома), сиділа засмучена, розповіла чоловікові, він покивав і сказав, що йде до бару з друзями. Мені хотілося провести вечір разом, потрібна була його підтримка, а він прокричав мені, що він вільний чоловік (ми в офіційному шлюбі) і сам вирішує, що йому робити. Він уже домовився про зустріч із друзями та йде. Ініціатором зустрічі був він, а не друзі.
Я не примхлива божевільна, я не посилаю його в січні за полуницею і не кидаюся у сльози кожні 10 хвилин, але невже я не маю права розраховувати на розуміння та підтримку чоловіка у скрутній ситуації? Я сказала чоловікові, що потребую його підтримки та попросила перенести зустріч, він заявив мені, що я маніпулюю своїм станом, грюкнув дверима і пішов.
Не розмовляємо третій день. Я звісно нервуюсь, пробувала поговорити з ним вранці, він сказав, що я маю його розуміти, я не права і поїхав на роботу у свій вихідний день.
Що це? Він не готовий до дитини? Але ж ми обговорювали, разом планували, я не нав’язувала йому дитину. Як мені реагувати? Мені дуже прикро його поведінка і те, що він фактично кинув мене віч-на-віч з усіма проблемами, причому навіть нічого не пояснивши.
КІНЕЦЬ.