Чоловіка вже зі мною не було, ось я й відтягувала той момент, коли син піде з мого дому. Я догоджала Ігорю, як тільки могла: сорочки прасувала, їсти подавала, прибирала.

Таким чином я уявляла, що він ще маленький, і не зможе без мене прожити. Але це сталося! Ігор одружився, а недавно я їх обох з невісткою зустріла біля торгового центру. В мене слів не хватає, щоб описати своє обурення. І мови не було, я пішла до невістки на розмову.

Після одруження я свого сина зовсім не впізнаю.

Ігор в мене єдина дитина, і я для нього не жаліла ні сил, ні старань.

В мене дитина завжди харчувалася добре і багато.

Звісно, я розуміла, що прийде той час, коли треба буде відпустити сина в доросле життя, але, чесно, завжди надіялася, що цей час настане не скоро.

Заради цього, я навіть розсварила сина з його першою дівчиною, бо тоді точно не готова була його відпустити. Коли ж Ігор виріс то заборонив мені таке робити і мені просто прийшлося чекати, з острахом той день коли син від мене з’їде.

Я ж робила, щоб це сталося якнайпізніше. Чоловіка мого вже давно на цьому світі немає. Тож я привчила сина до того, що мама йому і сорочку попрасує, і їсти подасть. Чесно, мене це не замучувало, так мені здавалося, ніби Ігор досі малий.

Можливо саме через це раптовий переїзд сина до його нової дівчини дуже мене спантеличив. Це було десь на Новий рік. Ігор поїхав на свято і довго не повертався, а коли приїхав то забрав речі і переїхав до якоїсь Каті, яку я в очі не бачила.

Я намагалася повернути сина, та той ні в яку. Потім Ігор навіть одружився на цій Каті. Майже одразу і я, і вона взаємно не полюбили одна одну, хоч і намагалися цього не показувати.

Ну або намагалися не показувати принаймні при сину. Та звісно з часом Ігор помітив нашу неприязнь, та було пізно вже щось робити. Я відчувала, що невістка накручує сина проти мене.

Ігор став рідко дзвонити, і ще рідше приїздити додому, та й загалом став холодно до мене відноситися, що було дуже дивно для мене.

Знаєте, було навіть таке, що коли я бачила невістку без сина то та навіть не віталася до мене, а коли був Ігор поруч, то дуже лагідно намагалася до мене говорити.

Так от історія схожа. Сьогодні я вирішила піти на базар біля торгового центру. Саме там я вперше за довгий час побачила сина. Вони з невісткою ішли собі повільним кроком.

Я ледь не охнула, коли побачила, що Ігор схуд. Кофта на ньому висіла, як якийсь мішок, так до того ж була не прасована. Ну де ж то таке видно, щоб люди м’ятими ходити. До того ж невістка була при параді. Так ось пішла я до Каті зробити їй зауваження, але такого я не очікувала.

Моя невістка вказала мені акуратно на “напрямок”. І це лише через те, що я їх сьогодні бачила біля торгового центру з сином і підійшла сказати про те, що Ігор дуже схуд.

“Це його вибір, він давно хотів скинути декілька лишніх кілограм” – сказала зухвало невістка. А коли я їй зробила зауваження стосовно того, що в сина не прасована кофта, то та сказала, що він дорослий і такі речі має робити сам.

Тут я обурилася і відповіла Каті, що я привчила Ігоря до інших правил, а вона замість того щоб в собі щось міняти, щоб ставати справжньою берегинею сімейного вогнища взяла і таке мені сказанула.

Уявляєте, таке зробити з матір’ю свого чоловіка. Я навіть не знаю як після такого спілкуватися з невісткою? Ну невже так робити нормально? На чиєму боці правда?

Джерело