Чоловік, звичайно, голова в сім’ї, але іноді ця голова зовсім відмовляється думати та не враховує жодних доводів. Але я й з себе відповідальність не зніматиму, я теж молодець. Треба було наполягти на своєму, а тепер вже лише розгрібати наслідки своєї дурної згоди.

Річ у тім, що ми з чоловіком давно хотіли мати дачу. В ідеалі, звичайно, вже свій будинок побудувати, але це така далека перспектива, що й говорити нема про що. А ось покупка дачі була цілком реальною.

Ми збирали гроші, розглядали варіанти та мріяли, якою вона буде. Чоловік за приклад брав дачу своїх батьків. Так, не сперечаюся, там все було зроблено ґрунтовно – будинок цегляний, на два поверхи, на ділянці лазня, город хороший. До того ж знаходиться у дуже вдалому місці, де поряд і ліс, і річка.

Щось подібне хотілося і нам. Звичайно, свекруха говорила, що ми фігнею страждаємо, можемо просто їздити до неї на дачу і відпочивати, але хотілося своє, щоб не озиратися постійно на маму чоловіка, а чи так ми все робимо, а чи не заважаємо ми там.

Але два роки тому свекруха заявила, що все, втомилася вона вже на городі копатися, їздити важко, будинок утримувати ще й дорого, загалом, не хоче вона більше ніяких городніх радощів, тому дачу продаватиме.

Чому любляча мати не подарувала дачу синові, який мріє про це? Тому що найбільше на білому світі свекруха любить себе. Їй навіть в голову не могла прийти така думка, що можна просто безкоштовно подарувати сину дачу. Ось продати – це запросто.

Коли чоловік вперше заговорив про купівлю маминої дачі, я була проти. Звичайно, там чудове розташування, він знає сусідів, провів там багато чудових днів, знає, що там з будинком, лазнею та іншим. Але є один величезний мінус – це його мати.

Я чомусь одразу була впевнена, що свекруха продасть дачу, понудьгує одне-два літа в місті, а потім візьметься скиглити, що вона поквапилась і продала таку чудову дачу.

Але одна справа, якщо дача піде чужим людям, і тут вона просто поскиглить і перестане, а інша справа, якщо дача відійде сину. Тут це вважай, що майже її дача, і не важливо, хто там власник на паперах, вони ж родичі.

Але чоловік наполягав, що мама дачею вже награлася, коли вирішила продати, тому ми будемо справжніми дурнями, якщо така чудова дача відійде комусь набік. Я погодилася з главою сім’ї, хоча мене продовжували мучити сумніви.

Ми взяли кредит, віддали свекрусі гроші, а самі стали власниками дачі. Потім усе сталося так, як я і передбачала. Один рік ми жили спокійно, а потім свекруха занудьгувала у місті.

За цей рік ми з чоловіком встигли багато зробити. У хаті все переробили під себе – тобто викинули старий мотлох, що складала на дачі свекруха, зробили перестановку, дещо поновили.

На ділянці також були зміни, але не такі масштабні. Просто частину грядок я замінила на клумби, а частину просто зрівняли із землею, щоб потім поставити там альтанку.

Свекруха приїхала, обійшла скрізь, а потім закотила нам скандал, що ми тут все не так зробили, особливо лаялися з приводу грядок. Довелося ставити жінку на місце. Ми за цю дачу віддали гроші, це тепер наша власність, що хочемо, те й робимо.

Ці слова наче якось переключили свекруху на реальний світ, але потім було очікуване прохання – ми ж на дачі все одно не живемо, тільки на вихідні приїжджаємо, ми ж не будемо проти, якщо свекруха у нас на дачі поживе і трохи городництвом займеться.

Ох, як мені цього не хотілося. Вона ж за тиждень тут знову все переробить під свій лад, а нам потім з нею лаятись і назад усе переробляти – погана справа.

Але не встигла я рота відкрити, як чоловік вже дав свою згоду на проживання мами у нас на дачі. І пішла брудна вода по трубах – свекруха знову почувала себе повноправною господинею, переклала частину речей так, як їй подобається, постійно лізла мене повчати, що я не туди щось ставлю і кладу, не прибираюся на дачі та таке інше.

Взагалі свекруха обрала дуже зручну позицію – як командувати – вона тут взагалі все знає, все вміє і дача майже її, а як щось робити, наприклад, ті ж самі підлоги в будиночку помити – так це вона гість.

Минулий рік ми абияк пережили, чоловік обіцяв, що в цьому все буде інакше, але в його мами були інші плани, тому вона з травня вже перебуває у нас на дачі. Чоловік не хоче з нею сваритися, тому жорсткі заходи її виселення навіть не розглядаються, а м’які натяки свекруха ігнорує.

Я бачу один вихід – продавати цю дачу, яку свекруха досі вважає своєю, і купити іншу, куди її пускатимемо тільки у великі свята. А то надто зручно вона влаштувалась – і гроші отримала, і дача при ній залишилася.

Чоловіку не вистачає духу виставити маму, адже з цією дачею її так багато пов’язує. А я втомилася почуватися небажаним гостем на своїй же дачі.

КІНЕЦЬ.