Коли ми побралися, чоловік запропонував, щоб у нас з ним був спільний гаманець. Так, я по-іншому теж не уявляла. Адже у нас сім’я, всі гроші в спільний котел, і як їх витратити, теж вирішуватимемо разом. Тільки з часом я помітила, що спільний гаманець – тільки для мене, а чоловік витрачає з нього гроші, як хоче.

Ми одружилися, коли були студентами. Обидвоє навчалися на останньому курсі університету, намагалися по мірі сил підробляти, але серйозних грошей, звичайно, наші підробітки не приносили.

Весілля нам зіграли батьки. Моя бабуся віддала нам свою стареньку однокімнатну квартиру, а сама переїхала до моїх батьків. Заради мене зробили, так би мовити, споріднений обмін.

Стали ми із чоловіком жити окремо. Це таке щастя було мати свій кут. Ми почувалися дорослими, самостійними людьми. Після закінчення інституту обидвоє знайшли роботу та почали накопичувати гроші.

Чоловік запропонував купити машину, адже якась, але все-таки квартира є. Потрібно здавати на права і купувати автомобіль, він завжди знадобиться. А потім накопичуватимемо гроші на ремонт у квартирі. Я погодилась.

Щоб якнайшвидше накопичити на машину, чоловік запропонував жорстку економію: купувати тільки найнеобхідніше, всі витрати розпланувати і не купувати нічого зайвого. А щоб спокуси витратитися на дрібнички не виникало – відкрити загальний рахунок і переводити на нього наші зарплати, а знімати тільки те, що нам дійсно потрібно.

Ну що ж, подумала я, рішення правильне. Якщо для досягнення мети потрібно затягнути пояси – я готова. Тим більше що це ненадовго. Ну поживемо в режимі економії рік, проте потім у нас буде машина і ми зможемо собі дозволити вже більше. Та й на роботі може підвищать, і тоді наші доходи підростуть.

Я відмовляла собі буквально у всьому, залишала гроші лише на проїзд та на необхідні дрібниці. Навіть косметику собі перестала купувати. Користувалася тією, яка в мене була, а коли вона закінчувалася, йшла подивитися до магазину ціни.

Думала про нашу мету – машину, і вирішувала, що поживу поки що без косметики. Та й чоловік казав, що мені нема чого фарбуватися – я й так гарна. А потім не тільки я на собі почала економити, а й чоловік на мені.

– Навіщо тобі нові колготки? – питав він. – Ти ж нещодавно собі купувала. Якщо розірвалися, можна зашити. А взагалі, можна й у штанах ходити чи в джинсах, тоді й колготки не потрібні!

І засоби для волосся мені не потрібні, достатньо й шампуню. До перукаря теж не треба ходити – мій чоловік запевняв, що він без розуму від довгого волосся, а в мене воно ще й таке пишне, не треба його обрізати.

А ось свої витрати він зі мною особливо не обговорював. Доступ до наших спільних грошей був тільки в нього. Я в нього грошей просила буквально на все, що мені потрібно, а він мого дозволу на свої покупки не питав.

У нього почали з’являтись нові речі. Коли я питала, скільки коштують і коли він їх купив, він відповідав, що це стокові речі чи секонд-хенд, і коштують буквально копійки.

Але одного разу в торговому центрі я побачила на манекені таку саму куртку, яка з’явилася в чоловіка зовсім недавно і про яку він мені сказав, що купив її на стоку. Від цифри на ціннику мені погано стало.

Я зайшла в магазин і спитала продавчиню про цю річ. Вона мені сказала, що це брендова модель цього сезону, і на стоку навряд чи таку можна знайти, тому що зараз вона хіт продажів.

Моєму обуренню не було меж. Я економлю на кожній нісенітниці, плекаю в думках, що я відмовляю собі для доброї мети, ось-ось, ще трохи потерпіти, і ми накопичимо на машину. А виявляється, так уперто йду до нашої мети тільки я, а чоловік за моєю спиною живе так, як йому подобається і купує те, що сам хоче, відмовляючи мені в грошах на косметику та колготки.

Прийшла додому і висловила чоловікові, що він чинить підло. Він, як чоловік і голова сім’ї, повинен докладати більше зусиль, щоб досягти мети. А він за фактом обманює мене, отримуючи всю мою зарплату на рахунок і вирішуючи, що я можу купити, а що ні, сам при цьому не відмовляє собі ні в чому.

Чоловік почав мене заспокоювати і казати, що все зовсім не так. Що ми сім’я, що ми маємо стати на ноги, що ми разом заробляємо і він, як може, заощаджує наші гроші. Але так, дійсно, кілька разів не втримався, десь піддався спокусі витратити на речі, які йому сподобалися. Але обіцяв, що більше не буде такого.

Я вимагала з чоловіка виписку з моменту відкриття. Подивлюся, які суми та коли він знімав. Великих покупок ми не мали, тому легко можна буде зрозуміти, скільки він витратив на себе. А ще ми разом пішли до банку, і я отримала такі ж доступи та права за рахунком, як і чоловік.

Треба було так зробити з самого початку, а не довіряти так сліпо. Сподіваюся, тепер усе налагодиться, а якщо ні – навіщо мені такий чоловік тоді!

КІНЕЦЬ.