Вже сім років борюся із зайвою м’якістю та співчутливістю чоловіка. Чомусь на нас із дочкою це не поширюється, зате для сім’ї свого молодшого брата він готовий і місяць з неба дістати, і останню сорочку зняти. Дуже шкода, що це гра в одні ворота.

У чоловіка у сім’ї ситуація була непроста. Батько з сім’ї пішов, мати покотилася похилою, докотилася до того, що її позбавили батьківських прав. Опіку оформила бабуся на них із братом.

Бабулі було не до онуків, вона й про доньку чути не хотіла. Опіку взяла тільки, щоб люди за спиною гидоти не говорили, це так важливо. За розповідями чоловіка виходило, що бабуся їх не ображала, просто не любила, а діти це дуже добре відчувають. Вона виконувала те, що треба – годувала, одягала, лікувала, але якоїсь душевної теплоти не було. Ласкавого слова діти у дитинстві не чули. А потім і бабуся почала прикладатися до пляшки.

У чоловіка із братом шість років різниці. Коли вони потрапили до бабусі, чоловікові було тринадцять років. Все виховання брата лягло на його плечі, можна сказати. Тому стосунки у них дуже трепетні та ніжні. Точніше трепетні та ніжні вони з боку чоловіка. Денис, його брат просто звик, що є старший брат, який допоможе, підтримає і з усім розбереться. Як з дитинства повелося, так і триває досі.

Коли брати виросли, бабуся була ще жива. Денис навчався в університеті, а ми з чоловіком уже працювали. Якось Денис вилетів з університету, а чоловікові довелося влізти в борги, щоб брат міг відновитися. Я не розуміла, навіщо він це робить. У нас і так грошей завжди не вистачає, а він витрачає гроші на такі дурниці.

– Та не хоче Денис вчитися, невже незрозуміло? Нехай іде працює, вже дорослий хлопець! Потім сам би заробив на навчання, якби воно йому було потрібне! – злилася я.

– Ти не розумієш. Куди він без освіти поткнеться? У вантажники? Я не міг не допомогти, це ж мій брат, крім мене, йому ніхто не допоможе. Я не стала далі роздмухувати скандал, прикусила мову і залишила заперечення при собі, що рвуться назовні. Сподівалася, що чоловік незабаром перейметься ідеєю, що в нього тепер є про кого піклуватися, але дарма сподівалася.

Коли Денис таки довчився, чоловік вирішив подарувати йому на випуск машину. Не нову, але все-таки машину. Якщо щось, у нас машини не було. – Я так і не зміг вивчитися на права, кермування – це не моє, – пояснював мені чоловік.

– У тебе теж правий немає, до того ж куди тобі особливо їздиш? Пару разів на місяць у дитячу поліклініку? Так зручніше на таксі. Не хвилюйся, буде й у нас машина. Відучишся на права, тоді й купимо. Справа навіть не в машині, а в тому, що на ці гроші ми могли б з’їздити відпочити, поміняти дещо з меблів, що вже потребує заміни, але ж ні, Денису потрібніше.

Стало вже кристально ясно, що у місці чоловіка стоїть його брат. Він його постійно прикриває, рятує, дає грошей, забирає з клубів, і зовсім не бачить, що це гра в одні ворота. Від Дениса ніякої допомоги й підтримки у відповідь немає.

Коли чоловік раптово потрапив до лікарні, я не могла вирватися від дитини, яка хворіла, щоб відвезти йому речі. Попросила Дениса, він же машиною. Так він сказав, що йому ніколи, а за годину почав викладати у соціальні мережі, як він зі своєю дівчиною в якомусь караоке відпочиває.

Нещодавно Денис оголосив, що збирається одружитися. Порада та любов, але не все так просто. Молодим треба жити десь. Є бабусина квартира, яка вже чотири місяці стоїть порожня. Але там потрібний ремонт. Житло не в такому критичному стані, в якому була наша квартира, але прикласти руку доведеться.

Але там принаймні можна відразу заселятися і жити, поступово роблячи ремонт. Дениса та його молоду майбутню подружницю це не влаштувало, тож той почав скиглити моєму чоловікові. Мовляв, як можна жити в цих жахливих умовах, відразу виявилося, що наречена в становищі та на ремонт у них просто грошей немає. І мій дорогоцінний чоловік прийшов до мене з пропозицією помінятися з його братом житлоплощею. Адже у них незабаром дитина буде, ще й грошей на ремонт нема, на весілля є, а на ремонт нема. А ми дорослі, досвідчені, зможемо швидко з усім розібратися.

– А може потім і дітьми поміняємось? Наша вже бігає, каже, під себе не ходить, невдовзі до школи. А чого, ми ж досвідчені, виховаємо немовля, щоб Дениска з дружиною не перепрацювали ненароком? – Психувала я.

– Що ти таке кажеш? То квартира, а то дитина, різниця величезна, – плескав очима чоловік. – Так це тебе Денис просто ще не просив помінятися, а як попросить, то ти тільки хвостиком завиляєш і побіжиш виконувати.

– Ну, знаєш, це занадто…

– Так, ти абсолютно правий, це занадто! Я зібрала речі, дитину та поїхала до батьків. Чоловіку сказала, що якщо він посміє помінятися квартирами, то я подам на розлучення.

Чоловік образився і поки що не дзвонить і не пише. Я так себе зараз відчуваю самотньою. У чоловіка є брат – ось для нього тим хутром усередину вивернеться, а на свою родину взагалі начхати. Тож або чоловік перегляне своє ставлення, або нам не по дорозі.

У 37 років я все ще не одружений, у мене навіть не було дівчини. Я не потворний, займаюся спортом двічі в день, читаю, пишу вірші. У мене дві вищі освіти,

Мій чоловік на своїй нинішній роботі працює уже більше 10 років. Завжди додому приходив вчасно, інколи затримувався з хлопцями посидіти, але попереджував. Сім’я була на першому місці. Але нещодавно до

Мені сорок років. Заміжня вже сім років, двоє дітей і сумний досвід. З майбутнім чоловіком навчалися в одному класі, після школи не бачилися років 15. І краще б ніколи більше