Чоловік влаштував мені чергову істерику, бо він втомився від моїх проблем. Начебто я сама собі їх створюю! Мені мої проблеми теж не подобаються, але я нічого не можу з ними вдіяти.

Таке відчуття, що чоловікові начхати на мої проблеми, його просто дратує, що в мене вічно стурбований вигляд, якісь справи, турботи, а ще я іноді плачу від усього, що навалився на мене.

Причому я не прошу чоловіка мені допомагати, справляюсь сама. Але вирішення проблем потребує часу, який я, судячи з логіки чоловіка, маю витрачати виключно на нього.

Тільки не виходить. У мене є хворий тато, до якого треба їздити та допомагати. Я маю власні проблеми зі здоров’ям, які треба вирішувати. У мене робота є, зрештою!

Це чоловік у мене живе безтурботно. Найбільша проблема – це що йому з’їсти на вечерю. Яку, до речі, готую я, попри всі свої турботи.

Увечері ми з чоловіком зазвичай ділимося новинами, розповідаємо один одному як минув наш день. Точніше раніше розповідали, а тепер я тільки слухаю чоловіка, бо мої справи його дратують.

У нього розповіді на рівні офісних пліток та якихось внутрішніх проблем, які його особливо не стосуються. Але я все одно намагаюся вдаватися у суть і ставлю запитання.

Я також раніше розповідала про свій день. Як до тата їздила, як йому знову стало погано, що нову доглядальницю треба шукати, а ще його затопили сусіди, треба щось вирішувати з ремонтом.

Що на роботі мене поставили на посаду заступника начальника, додавши відповідальності та завдань, а зарплату підняли на копійки, на кшталт, місце ж тимчасове, нічого до хорошого звикати.

А ще моя черга на обстеження рухається дуже повільно, треба забирати документи та записуватись у приватну клініку, але там ціни кусаються. Якось треба вирішувати.

Ні, бували й позитивні моменти, про них я теж розповідала, але, на мій великий жаль, цих позитивних моментів завжди мало.

Чоловік мене спочатку слухав, потім вже став усім своїм виглядом демонструвати, що йому не дуже цікаво. Потім почав переводити тему та перебивати.

– Я так утомився від твоїх вічних проблем! Чому ти не можеш жити спокійно? – Нещодавно обурився чоловік.

Що означає “жити спокійно”? Я ж не тусуюся по барах та інших місцях, щоб знайти собі проблеми! У мене хворіє тато, я сама хворію, а на роботі відбувається якийсь треш. Де тут моя провина?

Але я почула чоловіка. Просто перестала з ним розмовляти про свої проблеми. Навіщо ділитися наболілим із людиною, якій начхати на те, як і що відбувається у твоєму житті.

Думала, що він хоча б з ввічливості питатиме про здоров’я, але чоловік сприйняв моє мовчання як належне. Звичайно, навіщо йому про такі дрібниці думати?

Я розумію, що навіть маючи чоловіка залишаюся зі своїми проблемами віч-на-віч. Для нього все логічно – це мій тато, це моє здоров’я та моя робота, тому розбиратися з цим усім теж мені.

А в мене назріло питання: навіщо було створювати сім’ю, якщо вийшовши заміж я все одно залишаюся “одна на крижині”? Чоловік мене навіть не хоче слухати, йому мої проблеми до одного місця.

Батьку ось недавно стало гірше. Це означає, що препарати перестають допомагати, треба підбирати щось нове, а для цього батькові треба потрапити до лікаря. Я, звичайно, займаюся цим, а чоловік знову незадоволений. Я знову зі своїми проблемами, ніякого особистого життя, скільки ж можна так жити!

Начебто нічого нового не сказав, але щось так прикро стало. Я всю ніч тихенько плакала і думала: а навіщо мені чоловік взагалі потрібний? Допомоги від нього ніякої.

Я якось інакше собі уявляла сімейне життя. Там, один за всіх і всі за одного – ось у цьому роді. А в мене якась неправильна родина.

Ми разом розділяємо побут, а якісь проблеми вирішуємо порізно. Але рівень проблем в нас різний. Чоловік не міг обрати зимові шини, а я не знаю, як потягну тата до лікарні й на що обстежуватимуся сама.

Думаю, а чи потрібні мені такі стосунки, чи все ж таки послати все якомога далі? Чоловік все одно не допомагає, то хоч дратуватися не буде і псувати настрій.

КІНЕЦЬ.