Я була здивована нещодавнім вчинком мого чоловіка Миколи. Ми одружені лише рік, і все ще звикаємо один до одного, але цей інцидент перейшов усі межі.

Ми домовилися навести лад у нашій орендованій квартирі, кожен займався своїми речами. Напередодні, поки я гостювала у батьків, Микола взяв на себе відповідальність викинути мої речі. Повернувшись додому, я застала його сяючим.

– У мене для тебе сюрприз. Я сам усе прибрав!

– Оголосив він, чекаючи моєї радості. Я тут же перевірила свою шафку і жахнулася.

Він викинув важливі речі разом з мотлохом, починаючи з одягу, який я досі ношу, і закінчуючи моєю улюбленою зимовою піжамою.

Коли я запитала про це, він був спантеличений і навіть скривджений, що я не оцінила його старання. Микола стверджував, що думав, допомагає мені, викидаючи старі, зношені речі.

Але коли мова зайшла про його речі, до сміття потрапили тільки його старі шкарпетки. Загалом він ні в яку не міг зрозуміти, чому я так засмутилася через його одностороннє рішення викинути мої речі.

Це вже не перший випадок, коли Микола чинить за принципом «так краще», не зважаючи на мою думку. Якщо ситуація не зміниться, я боюсь, що наш шлюб може опинитися під загрозою.

Я не планувала перевиховувати дорослого сина своєї свекрухи; у його поведінці щось має змінитися. Я люблю його, але він наполегливо тримає на мене образу, замість того, щоб виправитися. Я чекаю, коли він зробить перший крок до вирішення проблеми, адже це все зіпсував він, не я.