Чоловік виправдовує своє небажання щось робити для більшого заробітку тим, що у нього немає стимулу. Каже, що була б в нас дитина, тоді б він почав працювати більше. Але мене не надихає такий стан справ. Заводити дитину з такими доходами як зараз я не вважаю правильним.

З чоловіком ми разом вже два роки – рік зустрічалися, ще рік одружені. Можна сказати, що тільки розпочинаємо сімейне життя. Чоловікові двадцять шість років, мені двадцять чотири роки, обидва працюємо, поки винаймаємо квартиру. Звичайно, хочеться своє житло, але можливості поки що просто немає.

У нас із чоловіком зовсім різне розуміння статку. Для мене достаток – це коли ти не замислюєшся над цінами у продуктовому, як мінімум. Просто йдеш із кошиком і береш усе, що тобі потрібно і хочеться. Чоловік вважає, що якщо ми не голодуємо, то вже все дуже добре. Хоча рівень сімей, де ми виросли, приблизно однаковий.

Відповідно, і ставлення до роботи у нас теж різне. Я намагаюся постійно знайти щось краще, придумати, як заробити, а чоловік як влаштувався на свою роботу років зо три тому, так і досі на тій же посаді сидить. Жодних зарплатних чи кар’єрних зрушень немає і не передбачається.

Спочатку це не було проблемою, адже нам на життя вистачало. Але після весілля я стала замислюватися про майбутній декрет, дитину, свою житлоплощу. Чоловік теж замислювався, але ми це робили по-різному. Я шукала варіанти з більш вигідною роботою, а він закинувши руки за голову мріяв.

– Не шведи з цим, – застерігала мене мама. – Дай чоловікові відчути, що в нього змінився статус, дай усвідомити відповідальність за сім’ю. Чоловіки в цьому плані взагалі менш гнучкі та складніше перебудовуються.

Я й так його не дуже квапила, як мені здається. Але рік минув, а в нас нічого не змінюється. Починаєш із ним серйозно розмовляти, у нього на все відповідь тільки одна – розберемося. З житлом розберемося, з дитиною розберемося. З усім розберемося, але якось потім не зараз.

Нещодавно були в гостях у свекрухи, так і вона вже питає, чи не збираємося ми дітлахів заводити. Я чесно сказала, що поки нам їх нікуди та нема на що заводити. Мама чоловіка змінила тему, чоловік взагалі ніяк не відреагував, а вдома почав скандалити.

– Ти що мене перед матір’ю ганьбиш? Таке відчуття після твоїх слів, що ми два бомжі, які живуть під мостом і не можуть собі дозволити завести дитину, – лаявся він.
Я йому ще раз почала пояснювати, що його слова не далекі від істини.

– Ми зараз живемо на оренді. Накопичень немає, бо все йде на життя. А піду я в декрет – залишиться тільки твоя зарплата, якої не вистачатиме на оренду та нормальне життя. І з квартири нас у будь-який момент можуть просто вигнати. Ти вважаєш, що це нормальні умови для того, щоб я могла розслабитися та спокійно виношувати, а потім ще й няньчити дитину?

Чоловік закотив очі та запитав, який я бачу вихід із цієї ситуації. Так звичайний – йому треба змінити роботу на більш прибуткову, щоби навіть без моєї зарплати ми не залишилися без житла та їжі. Чоловік переконував, що знайти більш прибуткову роботу зараз неможливо, а його зарплати за адекватної економії й зараз вистачить на проживання.

– У разі чого можна буде якийсь час у мами пожити, – запропонував чоловік. Так, саме те, чого мені не вистачало – переїзду до свекрухи.
– А можна просто більше заробляти, – висунула я зустрічну пропозицію.

– Та немає в мене поки що стимулу більше заробляти! От була б дитина – тоді інша справа, – розлютився чоловік.

Моя мама мені потім сказала, що в чомусь чоловік у мене має рацію. Йому зараз нема для кого чогось досягати. Можливо, народження дитини буде для нього стимулом.

Чудово! А якщо ні? Ось народиться дитина, а тато як отримував свою скромну зарплатню, так і отримує. Що тоді робити? У перспективі переїзд до свекрухи та режим жахливої економії. Воно мені треба планувати щось в таких умовах? Нехай спочатку чоловік доведе, що здатний утримувати нас із дитиною, а потім вже побачимо. Це не той випадок, де такі експерименти можна будь-якої миті зупинити, все-таки дитина буде.

Чоловік, якому я запропонувала спробувати зараз жити тільки на його зарплату, сказав, що я пропоную нісенітницю. Але я вважаю, що він просто вже зрозумів, що на свою зарплату не зможе утримувати сім’ю, а шукати нову роботу чи підробіток йому просто ліньки.

Після довгих роздумів зважилася написати свою історію. Я в шлюбі ось уже 7 років. І я нещасна. У 22 роки через одного – сусіда познайомилася з чоловіком, назвемо його Андрієм.

У мене типова історія з нетиповим кінцем. У шлюбі з вже колишньою дружиною прожили майже 17 років і протягом усього часу вона на боці епізодично зустрічалася з іншим. Як люблять

Зі свого начальницею, Лерою, працюю давно. Вона серйозна, різка, вимоглива, але справедлива. Через дрібниці не чіпляється. Якщо добре працюєш, не помічаєш, що вона не янгол. Особисте життя в неї не