Чоловік вигадав чудову схему. Він мені нічого не винен, у тому числі й утримувати, а от я маю йому прати, прасувати та готувати йому їжу.

Я розумію, що всі ми дорослі самостійні люди, ніхто нікому нічого не винен, але це працює тоді в обидві сторони. Бо виходить, що я десь чоловікові встигла заборгувати, а він мені ні.

Я росла в нормальній родині, де обидва батьки працювали, гроші йшли до загального бюджету, не було такого, що батьки ділили рахунки та на щось скидалися.

Коли я одружилася, то вважала, що і в моїй родині так буде. Але чоловік одразу позначив свою позицію – витрати навпіл, а решту кожен витрачає, як хочеться. При тому, що ми жили після весілля в моїй квартирі, до якої чоловік не має жодного стосунку. Але я не стала вже йому цим тикати. Навпіл так навпіл.

Але виявилося, що навпіл у нас лише витрати. А от домашні обов’язки ніхто навпіл ділити не збирався, це ж чисто жіночий обов’язок.

Це я повинна прибрати у квартирі бруд, прати, прасувати, складати білизну по шафах. Чоловік максимум донесе свої речі до кошика з білизною, а може просто на крісло кинути.
Це я маю стежити за чистотою у квартирі. Один вихідний у мене йде на те, щоб навести у квартирі чистоту та лад, поки чоловік відпочиває.

Це я повинна постійно думати, що приготувати, які продукти треба купити в магазині, де знайти час, щоб серед тижня приготувати щось таке смачненьке та різноманітне, а то чоловік буде скиглити, що йому набридли макарони або картопля.

Він вважає, що це суто жіночі обов’язки, він може в цьому не брати участь. Не повинен він допомагати в таких дрібницях. Крутись, дружино, як хочеш. Я пів року так пожила, а потім зрозуміла, що це мене не влаштовує. Таке відчуття, що я живу із сусідом на дуже невигідних умовах.

Тому що коли я попросила у чоловіка грошей на новий пуховик, він на мене подивився дуже здивовано, а потім заявив, що він взагалі не зобов’язаний мене утримувати.
– От якби ти в декреті була, тоді інша річ, тоді я вже б тобі почав давати грошей. Але зараз ти сама заробляєш, – обурився чоловік.

Утримувати – це коли я сиджу вдома, склавши ручки на колінках, а чоловік мені приносить зарплату, квіти, прикраси, квитки на відпочинок. Ось це утримувати. А дати своїй дружині грошей на пуховик – це не утримувати. Це просто не бути козлом називається. Про що я чоловікові й сказала.

Я тут же перерахувала, що роблю в сім’ї я, і що в сім’ї робить він. На мої десять пунктів корисності у чоловіка лише один, і то не дуже переконливий. Та якби я здавала другу кімнату незнайомій людині, то було б простіше. Графік прибирання повісили б, мені не доводилося б годувати, а половину комуналки отримувала б квартиранта, та ще й грошей зверху.

Чоловік обурено заявив, що я меркантильна, якщо для мене важливі тільки гроші і я ними оцінюю сім’ю. Зручно скотився у позицію жертви, нічого не скажеш.

А ти працюй, чоловіка обробляй з усіх боків, та ще й не смій від нього чогось просити, щоб меркантильною не обізвали. Мені щось такий чоловік не дуже потрібний. Я запропонувала чоловікові своє бачення сім’ї, де й гроші в спільний бюджет, і побутові проблеми теж навпіл, але він щось не надихнувся, аж до мами з’їхав.

Не повернеться – плакати не буду. Ще не вистачало від такого персонажа дітей планувати. А якщо повернеться, то лише на моїх умовах.

КІНЕЦЬ.