Кирило повернувся з роботи з мамою і засмучено оголосив: – Мені сьогодні дали мало зарnлати. — Пошкодуєш його? А в нього kредити. Додай стільки, скільки йому треба. Я ще не знала, що він тоді мене обдурив. Зарплату він отримав набагато більшу, ніж сказав мені. Коли ми реєстрували свій шлюб, світло вирубалося. То був поганий знак. Але я думала, що з часом все минеться і вляжеться.

Я думала, що він любить мене і цього досить. Я теж його поkохала. Однак із роботою у нього не складалося. У день весілля він оголосив, що його звільнили з роботи. Не те щоб він не намагався знайти роботу. Він намагався. Проте історії зі звільненням дедалі частіше повторювалися. Йому не вистачало rрошей на kредит, я доnомагала йому. Однак те, що про це попросила ще й свекруха, мене розлю тило, і я відправила його до свекрухи.

Того ж дня прийшла до мене моя подруга і розповіла про Кирила. Виявляється про нього на роботі відгукнулися як про ледачого працівника. Він не затримувався на одній роботі довго. Тоді ми разом із подругою зібрали речі Кирила у валізу та залишили біля дверей. Я знала, що він прийде. Йому було вигідно зі мною жити: я йому давала rрошей на kредит. Він прийшов, благав, щоб я його прийняла назад. Але я просто дала йому валізу і грюкнула дверима. Він ще довго приходив. Але я з ним зовсім не зв’язувалася.

КІНЕЦЬ.