– Дмитро мій їздив до матері своєї у вихідні, – поділилася зі мною моя знайома 40-річна Валентина. – Повернувся він додому засмучений якийсь, бачу – сам на себе не схожий. Кажу – сталося щось? Дмитро – так ні, нічого. Але я ж бачу, що щось не так, як завжди, я ж бачу ці зміни.

Стала, звісно, розпитувати у нього все відразу. Виявляється, матір його на пенсію випроваджують, уявляєш? Скорочують персонал, а вона вже у віці солідному, якщо так можна сказати. До кінця цього місяця допрацює, і все. Я взагалі не уявляю, що тепер буде.

– А чому таке відношення до цього у вас? Матері твого Дмитра давно вже за 60 років. Чому тут засмучуватися так? Нехай йде собі людина на заслужений відпочинок, вона ж пенсіонерка вже.

– На відпочинок? А жити як вона буде?

– Так пенсію отримуватиме, як всі люди у її віці на пенсії. Ну, скромніше буде жити, ніж жила до цього, але вже якось впорається, не вона одна така, нехай собі вже відпочиває. Вона живе у столиці, все життя працює, пенсія у неї не найменша, напевно. Можна вже відпочивати, гуляти, дивитися серіали, це ж не найгірше, а навпаки в її віці це добре.

– Так-так! Цій столичній пані жити ніде зараз. Хоч на вокзал йди ночувати.

– Але зараз же вона десь живе? – здивувалася я.

– Так, живе вона окремо – в орендованій квартирі, за яку платить чималу суму грошей. На пенсії це буде просто неможливо зовсім, сама розумієш чудово чому.

– Як це – в орендованій? А де її власне житло?

– Ой, не питай ти краще мене про це, житло це лише звук порожній. Немає його в неї вже давно. Продала мама Дмитра мого свою квартиру вже років десять тому, купила дві споруджувані на етапі котловану, щоб в одній жити, іншу здавати на пенсії. З нами не порадилася зовсім, сама собі вирішила тихо і продала, навіть слова не сказавши нам.

А не вийшло так, не склалося, на жаль. В результаті зараз квартир у неї немає, грошей теж і не буде вже ніколи, що головне. Їх там кілька десятків таких, як наша свекруха, людей, яким нічого так і не дали в результаті, скільки вони порогів не оббивали тих. Вони усі там зараз намагаються щось владнати, але результат нульовий.

Валентина з чоловіком живуть досить скромно в матеріальному плані – у них двоє дітей-учнів молодших класів і чималий кредит на двокімнатну квартиру в одному зі спальних районів столиці. Платять, щиро кажучи, ледве, особливо останнім часом.

А десь пів року тому Дмитрові, не заплановано, довелося змінити роботу. Сім’ї тоді жилося непросто.

Добре, що Дмитрові тоді вдалося досить швидко знайти інше місце. Правда, умови там гірше, ніж на старій роботі, їздити тепер доводиться на інший кінець міста в промзону, добиратися з двома пересадками. Але в зарплаті майже не втратили і це головне.

– Економимо дуже на всьому, намагаємося не хворіти, бо зараз це дорого, – ділиться Валентина. – Діти бігають з ключем на мотузці постійно, раніше в саду сиділи останні, тепер на групі продовженого дня. Зараз нам дуже важко, але робити нічого. Зате років через сім-вісім у нас буде своя квартира.

При цьому відносини зі свекрухою всі ці роки у Валентини були досить-таки прохолодні. Мати Дмитра дуже недобре свого часу висловилася з приводу дружини свого сина, і попросила “на неї не розраховувати”, якщо потрібна буде допомога.

Ніхто, власне, і не розраховував ніколи, особливо, після таких слів – Валентина піднімала своїх погодок сама, до двох з половиною років молодшого сиділа вдома, потім віддала дітей в садок, а ще через пів року вони з чоловіком взяли великий кредит.

З дітьми іноді допомагала за невеликі гроші сусідка, кілька разів приїжджала мати Валі, хоча живе далеко від дітей вона. Свекруха не взяла онуків жодного разу.

А тепер їй ніде жити, і вона, чого вже там, сподівається на сина.

– До нас її взяти? – розмірковує Валентина. – Неможливо зараз взагалі, я навіть й не думаю про це. У нас двокімнатна квартира, в одній кімнаті хлопчаки, там дитяча, в іншій – ми. Орендувати їй квартиру в столиці ми не потягнемо, і в тому числі і не в столиці, чесно кажучи, нам буде це важко.

– А я не розумію, чому ти взагалі про це думаєш! – вже кажу я їй, зрозумівши всю ситуацію цілком. – Мама доросла людина вже, вона не сьогодні потрапила в таку ситуацію. Знала, що рано чи пізно виникне така проблема, що орендувати сама житло вона не зможе. Повинна була сама якось до цього готуватися.

А Валя таки стурбована, вона не знає, що зараз робити. Чудово розуміє, що Дмитро не зможе просто так залишити матір на вулиці, але жити з нею вона зовсім не хоче. Хіба є якийсь вихід у цій ситуації, що в неї склалася?

Джерело