Увесь той час, поки мій чоловік сумлінно їздив на будову в Чехію та заробляв там непогано, я облаштовувала увесь побут у хаті його батьків, свекрів моїх.

Ми вважали, що це добре, адже після весілля з чоловіком жили у них.

Мої свекри з першого дня нашого знайомства сприймали мене досить таки добре, хоче мали, крім сина, ще й доньку Олесю, рідну сестру мого чоловіка. Та Олеся зрідка з’являлася у нас, і ніколи нічому не заважала, правду кажучи.

І чоловік мій, і свекри були впевнені, в чому і мене запевняли, що на житло Олеся ніколи претендувати не буде, бо в них з чоловіком є власна квартира в місті. Нащо їй хата стара?

Мій Дмитро привозив щомісяця дуже добрі гроші, я наймала в селі робітників, щоб поставити новий паркан, почистити нашу криницю, а ще ми побудували великий сарай і літню кухню.

За майже два роки, що чоловік працював за кордоном, хата його батьків стала, як писанка, такого обійстя навіть у найкращих сільських господарів немає. Загалом, усім людям на заздрість ми розбудували обійстя батьків чоловіка.

А коли у нас з’явився синочок, Дмитро вирішив залишитися в Україні і більше не їхати працювати на чужину, адже ніякі євро не замінять тобі сім’ю і він це чудово розумів.

Згодом Дмитро знайшов роботу вдома, тим паче, що грошей ми трохи й собі відклали.

Все йшло у нас дуже добре, але одного дня ідилія наша закінчилася, на жаль. Все сталося дуже несподівано.

Олеся розлучилася зі своїм чоловіком та повернулася зі своїм сином додому, стала жити з нами.

Нам прийшлося звільнити дитячу кімнату, в якій ми до того зробили ремонт, бо хатина у нас невеличка, всього 3 кімнати: в одній мої свекри жили, у другій – ми з чоловіком, а у третій поселилася Олеся з дитиною.

І тоді все й почалося, до чого я не була готова зовсім.

Свекри мої лише свою доньку й шкодували, всю пенсію їй віддавали, підтримували, допомагали в усьому, лише її дитину гляділи.

І, що саме образливо для мене було, вони постійно стали мені в усьому докоряти, чого раніше ніколи не було, адже ми добре ладнали а тепер все, що не роблю – все абсолютно не так.

Я вже сто разів пошкодувала про те, що так вчинила з грошима, не варто було вкладати гроші в чужу хату, адже хата батьків чоловіка – не наша.

Але найгірше для мене стало те, що свекруха стала просити Дмитра, щоб він і сестрі своїй рідній частину зарплати давав, адже їй дуже важко зараз, вона одна виховує дитину.

Тоді я сказала Дмитрові, що так не має бути і я не хочу далі жити так, стала просити його, щоб ми взяли відкладені гроші і знайшли в селі якусь хатину. А там, як трохи наша дитина підросте, Дмитро знову поїде за кордон, або кращу роботу знайде і ми й свою хату облаштуємо.

Але Дмитро відмовляється, каже що в цю хату він стільки вклав грошей, що їхати нікуди не збирається, та й за кордон зараз не поїдеш, тому нехай сестра їде, якщо їй щось не подобається, хоча сам нічого їй не говорить.

Я тепер не знаю, що мені робити в ситуації, що склалася зараз в нашому житті.

І тут, в хаті батьків чоловіка, я не відчуваю господинею себе, хоч багато вклала своєї праці в неї, а чоловік міняти нічого не збирається, йому й так добре, він каже – хай сестра думає, як їй далі жити, а не ми.

Але мені тут вже дуже недобре, відчуваю, що всі проти мене. Як мені зараз вчинити, щоб не шкодувати потім?

Джерело