Марина зателефонувала своєму знайомому, який займається приватним розшуком. За два дні, Марина з Ігорем сиділи у кафе. — Квартиру оформимо на мене, — сказала вона. — Чому? Ми ж домовилися, – сказав він. — Мені не подобається, коли мене намагаються надути.

— Що? — Ігорьку, ти вирішив, що можеш крутити мною, як хочеш? — Я тебе не розумію. — З твоєю появою збігся початок кризи на фірмі. Такої кризи, що хоч біжи. І я побігла б.

Але ти обла жався із квартирою. Вона знайшлася дуже швидко. І повністю відповідала нашим, точніше твоїм вимогам. Але вона мені теж сподобалася. І тому я найняла детектива, щоб перевірити її ще раз.

Після твоїх адвокатів. Мені це влетіло в кругленьку суму. Але воно того варте. Адже це квартира твого зятя. Точніше , чоловіка твоєї двоюрідної сестри. Саме він, Павло Сергійович Ларіонов, твій колишній бізнес-партнер. З яким ви налетіли на великі збитки. І не можете розnлатитися із боргами досі.

Отут ти й вирішив підсунути мені квартиру. Я оплачую покупку квартири, щоб врятувати кошти з дутої кризи і записую її на тебе. Таким чином, ви отримуєте і гроші на оплату своїх боргів, і квартира залишається при вас. Ігорю, ти звільнений. А квартиру я погоджуюся купити за половину запитаної вартості. Думайте…

КІНЕЦЬ.