З Павлом я познайомилася ще молодою, коли навчалася в інституті, ми з ним почали зустрічатись і зрозуміли, що один без одного вже не зможемо.

Як тільки ми отримали дипломи, по закінченні навчання, то відразу подали заяву до РАЦС.

Вже через рік у нас з’явилася донечка, а ще через три синочок.

Сім’я в нас була звичайна, стосунки здебільшого теплі і дружні, тому я вважала, що мені пощастило в сімейному житті. Всі ставилися з розумінням до кожного.

Так минуло 15 років нашого спільного щасливого сімейного життя.

Але якось Павло прийшов і сказав, що нам потрібно серйозно поговорити.

Мене це, звісно, дуже насторожило, але те, що я почула від свого чоловіка, зовсім мене засмутило.

Павло спокійно так заявив мені, що він від усього втомився, йому все набридло і мене він більше не кохає, як раніше. Потім зібрав свої найнеобхідніші речі і пішов.

Я просто мовчала, в мене не було слів, все було як в тумані, я просто не була готова до цього.

А після стількох років спільного життя, ось так просто взяти й нас покинути, це навіть в голові у мене не вкладалося.

Я просто не знала, що мені робити і як далі жити, адже не уявляла нашу сім’ю без Павла.

Діти також не могли зрозуміти, чому їх тато зібрався і пішов від нас геть.

Згодом я таки дізналася, що Павло поїхав за кордон.

Дітям він телефонував досить таки часто, майже щотижня довго з ними спілкувався, а зі мною не спілкувався, уникав зовсім мене.

Так минув рік.

Я спробувала побудувати нові відносини, але все не те, складно зустріти рідну душу, коли тобі під сорок і у тебе є діти.

Викреслювати Павла з пам’яті і свого життя, я не могла, адже завжди щиро кохала його.

І ось через чотири роки повертається мій Павло назад і ми випадково зустрічаємося у друзів.

Слово за слово, розговорилися і я помітила, що він всіляко намагається налагодити стосунки зі мною, запрошує на побачення, хоче частіше зустрічатися.

Я ніколи не думала, що зможу його пробачити і, що ми будемо знову разом.

Але спочатку він став приходити, ніби як до дітей, а потім якось само собою все вийшло.

Павло просить мене повернутися в сім’ю, мовляв він побув сам, все осмислив, що сім’я в житті головне.

Та я не знаю, що мені робити. Чи варто пробачати Павла і впускати його знову у своє життя і квартиру?

КІНЕЦЬ.