Того вечора Оксана ніяк не очікувала, що до неї прийде поштарка та ще й з телеграмою з міста, Виявилось, що це її чоловік надіслав. У ній він повідомляв, що повертається додому.

Минуло десять років з моменту, як її Кирило поїхав на заробітки. Приїздив рідко, на свята, хоча гроші надсилав регулярно. Вона його довго просила, щоб облишив це все, додому повернувся, адже сина вони на ноги за два роки поставили, то можна і старість спокійно доживати, але чоловік відмовився, сказав, що на пенсію уже повернеться. Звісно, Оксана з ним не сперечалася, не з тих вона жінок була.

А коли дізналась, що чоловік повертається, то ледь не пищала від радості. Вже кілька років сама жила, адже син свою сім’ю будувати почав, а вона на пенсію вийшла. Відразу ж почала думати, що її потрібно приготувати, щоб святково чоловіка зустріти. Найбільше думок займало те, де рибу купити, щоб запекти так, як він любив.

Зранку прокинулась і відразу почала у магазин збиратися, та не встигла вона з дому вибігти, як побачила, що таксі приїхало. З нього вийшов її Кирило, який за руку тримав маленьку дівчинку, років шести.

Жінка наскільки отетеріла від ще однієї гості, що її сил вистачило лише запитати: «Це хто?».

– Це моя донька, Олеся – промовив Кирило й опустив голову.

У той момент Оксанине серце розривалось, сльози текли з очей: «Як ти міг? Зрадник! От чого додому не хотів повертатися? Жінку собі там знайшов? Чорт! Як мені тепер людям в селі в очі дивитися? Як ти сину рідному в очі глянеш?!»

Чоловік опустив голову й почав розкладати валізи, маленьке дівча і слово боялось промовити. Оксана не могла спокійно на це дивитися. Вискочила з дому й побігла до озера. Не могла знайти відповіді на питання, що так і роїлися в його голові.

Почала згадувати події десятирічної давності… Як Кирила з роботи вигнали, як він собі місця не міг знайти та вона ж сама почала його штовхати до думки, щоб поїхати на заробітки, тоді саме син закінчував навчання, одружуватися планував, гроші потрібні були. Чоловік підтримав її ідею, саме його друг збирався на Польщу, от і разом відправилися.

«Якби ж я тоді не про гроші думала, а про нашу сім’ю, то все б інакше склалось!» – не давала собі спокою жінка, проте таки вирішила, що пора повертатися додому. По дорозі у магазин зайшла, адже приготувати й нагодувати нових мешканців дому чимось потрібно було.

Оксана увійшла до хати. Кирило сидів на кухні, схоже, чекав її, сильно нервував.

– Господи, каюсь перед тобою, Оксанко, не знаю, що мною тоді керувало! Ти пробач мені, дурний був! – говорив чоловік, мов благав. Оксана лише очима водила по маленькій Олесі, яка заснула на дивані.

– Дорого, мабуть, важка була, що вона так і поснула тут – промовила жінка – А мати її де?

– Загинула рік тому – відповів Кирило, опускаючи вкотре голову.

– Віднеси її у дитячу кімнату – попросила Оксана чоловіка – Нехай відпочине.

– Я не сплю – промовила дівчинка, а тоді уважно оглянула Оксану – То ви тепер моя нова мама?

– Так, я твоя мама – відповіла Оксана, присідаючи біля дівчинки – Зараз ти відпочинеш трошки, а я вам з татом приготую обід!

– Мамо, я помогти тобі хочу! – заперечно вигукнула дівчина – Теж хочу вечерю готувати!

КІНЕЦЬ.