17-річна Дарина сиділа на краю ліжка, на душі було важко.

Того вечора, коли вона повернулася зі школи, батьки сказали вперше їй про те, що розлучаються.

Тато й мама сиділи на кухні і тихо про щось розмовляли. Коли Дарина увійшла, вони замовкли і з сумом пильно подивилися на неї.

Батько тихо сказав, що йде, і більше вони його, швидше за все, не побачать. А Дарина не могла повірити в почуте.

Вона підійшла до батька і стала просити, щоб він цього не робив, а залишився з ними, але тато лише мовчки знизав плечима і вийшов із квартири.

Тато пішов з дому, забрав із собою лише найнеобхідніші речі, а мама залишилася вдома сама з дочкою.

Для Дарини їхнє розлучення стало великою несподіванкою і розчаруванням, адже до цього моменту їхня родина здавалася їй міцною і щасливою.

Вона щиро любила маму і тата і не могла припустити, що одного разу вони розійдуться.

– Мамо, чому тато мені сказав, що ми з тобою його більше ніколи не побачимо? – запитала в мами зі сльозами на очах.

– У нього зараз вже нова сім’я, як виявилося, – важко зітхнула Віра.

– Нова сім’я, мамо?

– Не могла повірити донька.

– Як це розуміти? В нього ж лише ми з тобою.

– Ні, доню, – мати сіла на стілець і схилила голову.

Жінка сама не могла повірити в те, що в чоловіка вже три роки є інша і місяць тому у них з’явився син.

– Дочка наша вже виросла, їй моя допомога вже не потрібна, а ось синочку своєму я ще дуже необхідний, – сказав чоловік і зібрав свої речі.

– А як же я, мамо? Я йому, виходить, не потрібна? Наче й не було мене ніколи в його житті?

Віра нічого не змогла відповісти дочці.

Після розлучення батьків Дарина майже перестала бачитися бабусею по батьківській лінії.

Спочатку батькова мати ще намагалася відвідувати її, привозячи з собою якісь пакети з простроченими продуктами.

Але згодом й ці короткі візити теж припинилися. Чимало років нічого не чула ні про свою бабусю, ні про рідного тата.

Віра сама щосили намагалася заповнити порожнечу в житті дочки і стала приділяти їй більше уваги, як могла: ​​ходила з нею в кіно та театри, гуляла в парку і пила каву в кафе, стала для своєї доньки справжньою найкращою подружкою.

Поступово дівчина звикла до того, що батька і другої бабусі у її житті більше немає.

Лише зрідка Дарина згадувала про батька та бабусю, питаючи, чому вони так швидко про неї забули.

Через десять років після того, як батьки розлучилися, коли дівчина закінчила університет, вийшла заміж та виховувала двох діточок, мама подзвонила їй з дивною пропозицією.

– Доню, а ти з бабусею, татовою мамою, не хочеш поспілкуватися?

– З ким? З тією людиною, яка давно віддалилася від мене? – перепитала Дарина. – Навіщо? Вони з татом моїм десять років про мене не згадували, а тут раптом я з нею спілкуватимуся. Ні, не хочу.

– Донечко, в тому й річ, що так багато років минуло, – зітхнула мама. – Вона вчора мені, несподівано, повідомлення надіслала. Там пише, що всі ці роки сумувала за тобою.

Дарина ще вагалася, але зрештою погодилася. Вона зателефонувала до бабусі, яка взяла слухавку відразу ж і почала говорити про те, як давно вони не бачилися.

Дарина слухала її, але почувала себе якось ніяково і відчужено. Після кількох хвилин розмови вона сказала, що має йти, і поклала телефон.

Наступного дня Дарина отримала повідомлення від бабусі, яка написала, що дуже хоче побачити з нею.

Дарина прочитала повідомлення та відчула якесь хвилювання. З однієї сторони вона і хотіла б побачитися з нею, як вона зараз живе, а з іншої сторони – мала образу на неї.

Дарина відразу написала їй коротке повідомлення, в якому подякувала за запрошення, але вказала, що має купу справ і не може зустрітися.

Проте бабуся наполегливо щотижня писала внучці.

Через кілька місяців Дарина все-таки наважилася поїхати до неї.

Коли автомобіль під’їхав до будинку її бабусі, Дарина побачила, що він дуже змінився з того часу, коли вона бачила його востаннє.

Будинок виглядав досить старим і занедбаним, скрізь росли бур’яни.

Бабуся вийшла назустріч онучці. Видно було, що вона постаріла, але її очі світилися радістю.

– Нарешті ти приїхала, моя дорога онучко! – зраділа та. – Як я рада тебе бачити!

Дарина посміхнулася, але хвилювалася. Вона пішла слідом за бабусею до будинку.

Усередині було дуже темно та сиро. Меблі виглядали старими і подертими. На стінах скрізь були фотографії сім’ї, серед яких Дарина впізнала себе в дитинстві.

Бабуся відразу люб’язно запропонувала внучці чай. Поки вона накривала стіл, Дарина оглядалася довкола.

– Сідай, Даринко. Ти не уявляєш, як мені важко доводиться бути весь час одній і як я сумую за своїм сином і тобою.

Дарина слухала її мовчки, але відчувала, що бабуся говорить це не просто так.

– Ти, звісно, маєш частіше приїжджати до мене. Адже я твоя рідна бабуся, і ти мусиш мені вже допомагати, бо я давно немолода.

Після цих слів Дарина зрозуміла, що бабуся шукала її тільки для того, щоб вона їй допомагала.

За кілька днів вона отримала нове повідомлення від матері батька.

Вона знову запросила її в гості.

– Мені тут треба трохи грядки скопати, сама я вже немолода, важко мені, приїжджай.

Дарина довго думала, чи варто допомагати людині, яка багато років тому зробила свій вибір, але нарешті вирішила написати, що вона не приїде.

– Хіба у вас немає ще рідного онука, який би допоміг вам? У мене є чим зайнятися. Ви теж можете допомогти мені з двома вашими правнучками.

Бабуся відповіла не відразу, а за кілька годин. Повідомлення жінки було коротким:

“Так, мати тебе виховала, звісно. Ось що означає рости без рідного батька”.

Дарина думала не реагувати на це, не відповіла:

“Яблучко від яблуні, як то кажуть, далеко не падає”.

Після того бабуся набрала маму Дарини, плакала, скаржилася, що на старості років внучка відмовилася від неї, а вона в дитинстві постійно гляділа її.

Мама просить Галину вибачити її колишню свекруху, мовляв, вона нічого недоброго не зробила їм, просто важко їй було, бо залишилася сама, адже син і матір покинув і вони мають їй допомагати, адже важко їй в свої роки.

А Дарина категорично сказала, що мама, як хоче, а вона й знати не хоче її, не те, що ще й допомагати.

Але чи права внучка, що відвернулася від самотньої рідної бабусі і такий важкий час?

Джерело